Протягом останнього часу Театр драматургів намагається порушувати теми, які інакше залишаються за кадром новинних сюжетів, між рядками газетних статей, у приватному спілкуванні тих, хто воює, та їхніх близьких.
Йдеться передусім про проєкт Театру драматургів разом із “ТрО Медіа” під назвою “Театр Ветеранів”, створений минулого року. У межах проєкту відбулися перформативні читання текстів колишніх та чинних військових.
Серед них прозвучала і п’єса “Військова мама” медикині-ветеранки 241-ї окремої бригади Територіальної оборони Аліни Сарнацької. Зараз цю драму можна побачити у Театрі драматургів та на малій сцені Театру на лівому березі Дніпра.
Спеціально для Суспільне Культура український режисер та військовий Павло Юров розповідає про те, чому ця історія варта уваги.
Вистава “Військова мама” у Театрі Драматургів. Театр Драматургів
Свій досвід з оборони Київщини та бойових дій на Бахмутському напрямку Аліна Сарнацька виклала через тему дилеми матері, що віддає перевагу захисту країни перед вихованням власної 11-річної дочки.
Коли доньці стає зле після перенесеної операції медикиня Настя (Софія Бровко) безрезультатно намагається отримати відпустку у комбата та у стройовій службі підрозділу.
Зрештою підрозділ потрапляє в оточення і побратим Ганджубас (Олексій Воротніков) пропонує Насті евакуюватися у період затишшя ворожого вогню.
Вистава “Військова мама” у Театрі Драматургів. Театр Драматургів
Режисер вистави, військовослужбовець відділу комунікацій командування сил ТрО Олександр Ткачук, робить вдалу ставку на врівноважену та акуратну манеру виконання акторів.
Адже саме в паузах, у простих та невимушених інтонаціях, у виключно виправданих обставинами рухах п’єса набуває свого драматичного об’єму. І ця манера стає можливою завдяки конкретній обізнаності виконавців та авторів, їхньому загальному розумінню воєнного контексту. Вони можуть помовчати разом про одне й те саме, і паузи, і тихі голоси волають почуттями у нашій свідомості.
Поки героїня Софії Бровко у впізнаваному виснаженому стані військової, що давно не була на відпочинку, вибиває собі можливість зустрітися з донькою, ми поринаємо у знайомі й актуальні болючі питання цієї війни. Армійська бюрократія. Добробут біженців за кордоном. Сімейні стосунки на відстані. Страхи ухилянтів. Втрати побратимів. Формальне і поверхове “вшанування захисників”, тому що так заведено, і заочні зневага до військових та страх перед ними. Жінки в армії.
І сама п’єса, і її постанова лаконічно і мінімалістично окреслюють ці суспільні контрасти, які часом поляризуються між тилом та фронтом. Під час вистави глядачі спільно переживають суцільний нерв війни, який демонструє розрив між цивільними та військовими й одночасно зшиває цей розрив.
Вистава “Військова мама” у Театрі Драматургів. Театр Драматургів
Глядачі вистави буквально присутні у моменті, коли медикиня Настя під обстрілами спілкується телефоном з донькою та її вчителькою. Ми бачимо, що її оточує, і розуміємо, що люди по той бік слухавки не мають про це уявлення.
Щедро закладені гумор та ненормативна лексика у виставі часто відіграють терапевтичну функцію, вони граються з легкістю і компенсують ніяковість та благоговіння. Вони спускають військових на землю, наближають їх до “звичайних людей” у тому розумінні, що позбавляють дистанції, часто вигідної для тих, хто не готові співчувати та емпатувати.
Вистава “Військова мама” у Театрі Драматургів. Театр Драматургів
Варто пам’ятати, що кількість добровольців та мобілізованих у силах оборони удвічі більша, ніж кадрових військових, і це переважно люди з цивільного життя.
Мінімалістичним є і простір, створений для вистави, що буквально складається акторами на сцені з ящиків від зброї.
Художник Віктор Донцов концептуально окреслює простір за допомогою відповідних елементів та зберігає належність до реальних героїв військовою формою. Втім, він не наполягає на натуральності поранень, не намагається шокувати аудиторію і покладається на текст, акторів та поінформованість глядачів, які здатні разом влучити у серцевину трагічного епізоду.
Єдиним дисонансним моментом вистави є вибір композицій, які звучать у паузах між сценами. Вони не лягають в одну атмосферно-ритмічну площину, але і не достатньо відмінні одна від іншої, щоб зробити змістовні акценти.
Проте це не заважає сприйняттю, а точкова і збалансована наявність звукового ландшафту зображених подій — переговори по рації, звуки вибухів та двигуна машини тощо — правдиво відтворюють акустичний простір зони бойових дій.
Вистава “Військова мама” у Театрі Драматургів. Театр Драматургів/Олег Пальчик
Кожна сцена постанови наповнена глибокими внутрішніми конфліктами й переживаннями героїв.
Виконавець головної ролі фільму “Памфір” Олександр Яцентюк в образі Комбата переконливо пригнічує почуття втрати бойового товариша, продовжуючи командувати підрозділом.
Статний Борода (Микола Левкун) сором’язливо морозиться під тиском дружини Лєнки (Вероніка Хникіна), яка погрожує йому розлученням у разі, якщо він не покине армію.
Бусифікований Назар (Микита Скоморохов, Максим Бурлака) відкриває в собі неабиякий потенціал, починаючи бойовий шлях істерикою з гранатою.
Вчителька доньки (Вероніка Хникіна) втілює злу самоіронію авторки, у якій пліч-о-пліч ідуть усвідомлення боїв, що відбуваються, і не здані кошти на обкладинки для підручників.
Вистава “Військова мама” у Театрі Драматургів. Театр Драматургів/Олег Пальчик
Враховуючи минулорічну прем’єру “Ненароджені для війни” від 3-ї ОШБР і, власне, проєкт “Театр Ветеранів”, у якому вже з’явилась певна кількість текстів про війну і який планує розвиватись далі, то здається, що ми спостерігаємо зародження нової театральної течії, а саме української воєнної драми. І мова йде про авторів, які мають бойовий досвід. Ці автори також мають авторитетність у розмові про війну як про бойові дії.
На жаль, інтенсивність і масштабність російської агресії не дає нам часу для рефлексій, і зараз, майже три роки після початку вторгнення, ми тільки починаємо це робити на сцені театру. На нас чекає безліч тем та історій, які будуть створені у парадигмі цієї війни.