Живе в Харкові, малює в стилі піксель-арт, а ще проти того, аби його називали митцем. Його роботи репостять як військові, так і цивільні. В Instagram він відомий під ніком “Вітер Степовий”. Кілька тижнів тому для перформансу, який організувала журналістка Свої Ганна Курцановська, він дозволив використати одну зі своїх робіт — малюнок “Один квиток на Азовсталь, будь ласка”. Її художник присвятив добровольцям, які погодилися навесні 2022 року полетіти на гелікоптері в оточений росіянами Маріуполь. Ганна Курцановська дізналася хто ховається під псевдо “Вітер Степовий”. Публікуємо розмову у форматі монологу.
Самоучка, який малює з дитячого садочка.
Я — Богдан Карпов, родом з Харкова. Мені 23 роки. На початок повномасштабної війни був студентом, закінчував Українську інженерно-педагогічну академію. Навчався на енергетичному факультеті, то був вибір батьків. Вони мене “запхнули” в нафтогазову справу, аргументували це тим, що там гроші і тому у мене в майбутньому все буде чудово. Мені ж хотілося займатися творчістю, але в навчальних закладах тебе ставлять в рамки. На мою думку, краще бути самоучкою, тому погодився на пропозицію батьків. Один рік освоював нафтогазову справу. Під час практики відвідував завод, там я зварював залізо.
Це був цікавий досвід. А навколо були типажі, які надихали мене у творчості. Наприклад, зі мною в одній групі навчався хлопець, якому, як і мені, тоді було 16 років, але виглядав він на 45. Палив, говорив так, нібито був чоловіком, за плечима якого пів життя. А ще був одружений. В академії тоді саме такий контингент переважно навчався.
Малюванням захопився ще з дитячого садочка. І це у мене непогано виходило. Хист до малювання передався від мами. Ніде цьому не навчався, самоучка. Скільки себе пам’ятаю, стільки й малював. Звісно, деякий час були невеликі паузи. Але потім знову тягнуло до малювання. У 2019 році в соцмережі Instagram завів сторінку, туди викладав контурні малюнки. А згодом я чітко визначився, що хочу малювати. Темою своїх робіт обрав війну.
Коли Росія вперше вдерлася на нашу територію, мені було 13 років. З тих часів я мало що пам’ятаю. Дивився по телевізору новини про Євромайдан в Києві, підтримував українців, які протистояли тій владі. Переважно всі події в Харкові розгорталися в центрі, біля обласної адміністрації, а я там рідко бував. В телефоні у мене був трек “Ей 22” Андрія YARMAK, який слухав постійно. Назва треку символізувала вік незалежної України на той час. А у відеоряді композиції були кадри з Революції гідності. Безумовно, це був гімн Євромайдану у 2014 році. Вже після повномасштабного вторгнення реп-виконавець перекладе пісню українською — в кліпі “Моя країна” тепер кадри з сучасної війни.
Мені потрібен тільки комп’ютер і Photoshop
Жанр, в якому працюю, називається піксель-арт. І до нього я прийшов через концепцію, якої я завжди в усьому дотримуюся — якщо хочеш щось зробити, то треба до цього застосувати все те, що на цей момент є під рукою. У мене під рукою був комп’ютер і розуміння, що я хочу. Але немає планшета та стилусів для малювання. Що можна зробити в такому випадку? Піксель-арт, адже це доступно. В роботі потрібна програма Photoshop. Існують ще й інші програми, і вони, до речі, безкоштовні, проте Photoshop функціональніший.
Першу роботу, з неї все й почалося, зробив для коханої дівчини. На звичайному папері не хотів малювати, бо розумів, що малюнок згодом помнеться або загубиться. Тому вирішив намалювати, так би мовити, на інформаційному носії. Це був малюнок кролика Буби. А далі пішло-поїхало. Я вже для себе вирішив, що саме хочу малювати.
Я — не митець. Десь там любитель, щось там малюю
Акаунт “Вітер Степовий” був створений у березні 2021 року. Мені давно подобалася воєнна естетика. Навіть пам’ятаю, був такий цікавий момент, я тоді навчався в 10 класі. Гадаю, що тоді багато хто “зависав” в соцмережі Вконтакті, там були “сохраньонкі”, де можна зберігати світлини, картинки тощо. У мене там були переважно фотографії війни в Ірані та В’єтнамі, американські військові на завданнях. І якось до мене підходить однокласниця і каже: “Слухай, зайшла до тебе в “сохраньонкі”, а в тебе там одна війна”. А на той час у моїх однолітків в цій папці були здебільшого меми.
Моїм першим малюнком, вже як “Вітра Степового”, став термінал Донецького аеропорту. Я надихнувся, переглядаючи YouTube-канал #BABYLON’13, там є такий знаменитий кадр, де аеропорт, поруч літак і навкруги все зруйноване.
За два роки повномасштабної війни я лише ненадовго виїздив з Харкова до коханої, яка з майже з початку великої війни живе у Чернівцях. Скільки вона мене не вмовляла, для себе вирішив залишатися у Харкові. Так, тут гучно. Так, тут небезпечно. Але мені, як творчій людині, яка розповідає про війну через малюнки, залишатися саме тут вкрай важливо.
Як я себе позиціоную? Багато хто каже, що я талановитий, що я митець. До таких слів ставлюся досить іронічно. Я точно не митець. Тому що це слово настільки вже дискредитоване всякими людьми, які не варті того. А хто я тоді? Десь там любитель, щось там малюю.
ТОП-5 малюнків “Вітра Степового” по версії Богдана Карпова
1. “Один квиток на Азовсталь, будь ласка”
Я читав про цю унікальну місію, дивився документальний фільм
та інтерв’ю з учасниками авіапрориву в оточений Маріуполь. Намалював якраз до другої річниці тієї спецоперації.
“Хижак” — один з моїх улюблених фільмів, в головній ролі Арнольд Шварценеггер. Пам’ятаю, мені було 7 років і я вперше подивився цей фільм ще на відеокасеті. І там багато айконік-моментів, наприклад, той, який я намалював. Це момент, коли елітні бійці прилітають на гелікоптері в джунглі, їхня місія — знищення контрабандистів. А паралельно з’являється хижак, з котрим вони потім борються. І в підсумку перемагають. Зазнають втрат, але перемагають. Спочатку хотів намалювати бійців вже в гелікоптері. У фільмі був момент, коли бійці в амуніції вже у гвинтокрилі, всередині червоне світло і грає пісня Літтл Річарда “Long Tall Sally”. Чоловік на ім’я Хопкінс звертається до мовчазного напарника Біллі, розповідає йому жарт. Але той не засміявся. І далі вони летіли мовчки, а на фоні продовжувала грати ця пісня. Думав спочатку обіграти цю сценку, але зізнаюся — не вистачило хисту на реалізацію.
2. “You Look Lonely, I Can F-16 That”
Мені подобається естетика кіберпанку, вона якраз присутня у фільмі “Той, хто біжить по лезу 2049”. І я зобразив кадр, де головний герой Раян Гослінг йде під дощем додому, він весь побитий. І дорогою зустрічає велетенську жінку рожевого кольору. Точніше голограму, яка каже: “You Look Lonely…” Голографічна жінка для одиноких чоловіків — це вихід, розв’язання їхніх проблем.
Як і літаки F-16 для воїнів, які б’ються з ворогом в Кринках на Херсонщині, бо там без авіації не обійтися. Якби нам передали ці літаки, то бійці не почувалися б на позиціях lonely, тобто одинокими й покинутими.
3. “Харківський шовінізм”
Намалював Джея і Мовчазного Боба, це такі комічні персонажі, яких вигадав американський кінорежисер Кевін Сміт. І це теж один з моїх улюблених фільмів, який я дивився підлітком. Це така типова американська комедія, але в ній є якась особливість. У режисера стиль схожий з Квентіном Тарантіно, тобто в нього теж сюрреалістичні діалоги. Але у Сміта діалоги дуже щільні, в них немає пауз. Раджу подивитися фільм “Клерки” всі частини. І здається, свій перший фільм Кевін Сміт зняв на рік раніше чи в той же рік, коли і Тарантіно.
На моєму малюнку Джей навпроти буфету танцює під музику “Goodbye Horses”, а Мовчазний Боб палить на задньому плані. Це відсилання на відсилання. Тому що в самому фільмі вони зробили відсилання на стрічку “Мовчання ягнят”, коли психопат теж затискав свій член між ніг, потім роздягався, танцював під пісню “Goodbye Horses”, розмальовував себе помадою і казав: “Oh, you wanna fuck me? I fuck me!” І Джей та Мовчазний Боб теж так робили, так вони веселились, бо їм було нудно. Ну, а я їх прималював до буфета, це такий сюрреалістичний образ, це така відсилка до моєї підлітковості, тому що я цим захоплювався.
Навіть пам’ятаю, що в шкільні роки трохи страждав режисурою і ми робили фільм про архитектора Олексія Бекетова. Саме за його проєктами розбудовувався Харків наприкінці ХІХ – початку XX століть. Розробив сценарій, це було творче завдання від шкіл, які змагалися за перемогу. У фільмі я був Мовчазним Бобом, а мій друг, азербайджанець за національністю, Джеєм, тим чуваком, який розмовляв. І ми, як зараз пам’ятаю, в березні, посеред руїн якогось заводу знімаємо короткометражку про те, як ці два хлопця “страждають фігнею”. Потім їх проганяє власник цього заводу і вони тікають. А дорогою вони зустрічають дух Бекетова, який вказує путь істини й розказує про себе. А хлопці в захваті від цього. Але фільм я так і не доробив. Вирішив показати частину відзнятого матеріалу своєму класному керівнику. На диво, йому сподобалося, але сказав, що жінки в управлінні освіті, які були в суддівській колегії, не зрозуміють. Тому моя ідея не пройшла, стрічка так і не була до кінця відзнята.
4. “Віднесені привидами”
Цей малюнок — відсилка до творчості Хаяо Міядзакі, японського режисера анімаційних фільмів. Його роботи мені до вподоби, я передивився всі фільми Міядзакі. Намалював потяг, який перевозить американські танки M1 Abrams. У Міядзакі в одному з фільмів був образ, що потяг пересувається по воді, а у цьому потязі — привиди й духи.
Мені здається, це гостро вийшло, тому що Хаяо з Lost Generation, тобто йому вже понад 80 років і він бачив післявоєнну Японію. До того ж режисер — відомий пацифіст, за мир у всьому світі, не любить зброю тощо. І мій малюнок трохи підколює його інфантильну позицію стосовно російсько-української війни, бо я взяв популярний образ з фільму і додав зброю. І цим я показую, що зброя це не тільки деструктив заради деструктиву, а це для нас, для України, перш за все про захист нашої території від російських загарбників.
5. “Кремінський ліс” і “Серебрянський ліс”
На цих роботах можна побачити мій прогрес в піксель-арті. У цих малюнках я вже став робити фон, бо навчився це малювати.
Ліси — це язичність в гарному сенсі цього слова, хтонічність, повернення до свого. Ліси для мене — дух нації. Туман, багнюка, їде військова техніка, йдуть військові.
Дивишся на все це і розумієш — ця історія набагато давніша, ніж це здається на перший погляд. І всі ці, без перебільшення, історичні події відбуваються не десь там, далеко в Карпатах, а на Слобожанщині, тобто зовсім поруч. Принаймні, зі мною.
