“Дикий театр” здійснив одну з мрій українців. Російський диктатор Володимир Путін помер, а його двійники вперше зустрічаються і вирішують, що їм робити далі.
Прем’єра вистави “Тіні” режисерки Ніки Літкевич за п’єсою Артема Афяна відбулася 14 та 15 листопада. Літкевич ділилась, що у цій роботі побачила можливість виплеснути злість, гнів і все те, що накопичилося у кожного українця.
Які алюзії на світове мистецтво заховані у п’єсі та як вистава стала колективною медитацією, Ніка Літкевич і Артем Афян розповіли в інтерв`ю.
Вистава “Тіні” у “Дикому театрі”. Артем Галкін/”Дикий театр”
Ніка Літкевич
Ви описували, що одразу погодилися на співпрацю. Що вас вразило у п’єсі Артема Афяна?
Гарний гумор, відверта критика імперського режиму та добре змальований абсурд культурного, соціального і політичного життя країни-агресора.
У цій п’єсі ми бачимо інтелігентних, чемних, на перший погляд, людей, а трішки зазирни за ці шпалери — і там суцільна темрява.
Окрім актуальних жартів, у п’єсі можна знайти відповіді на старі як світ питання: що влада робить з маленькою людиною і як середовище формує особистість.
Як довго працювали над виставою?
Чотири місяці.
Що, на вашу думку, робить цю виставу колективною медитацією? Чим вона актуальна для українців?
Як сказали після прем’єри глядачі, колективно висміювати зло приємно і терапевтично. Ми всі хочемо, щоб тиран помер. Україну кожен день обстрілюють персонажі цієї п’єси. Це вистава, під час якої можна випустити пар.
Наведу приклад. Коли актор питає у глядацької зали, що намалювати на лобі Путіну, кожен має готову відповідь та чітку пропозицію.
Вистава “Тіні” у “Дикому театрі”. Артем Галкін/”Дикий театр”
Розкажіть про візуальне оформлення вистави та звукові ефекти. Як вони допомагають передати атмосферу та підсилити те, що відбувається на сцені?
Коли я вперше прочитала текст, я розуміла, що глядачу, який 2 години буде дивитися хоч і сатиру, та про росіян, потрібна потужна сатисфакція.
І дуже природно виникла ідея розташувати глибоко-глибоко під землею той самий бункер, який у фіналі цією землею і засипати.
Над цим проєктом зі мною працювала прекрасна художниця Марія Хомякова, яка блискуче створила атмосферу безпечного і непереможного бункера, який згодом перетворюється на пастку.
Вистава “Тіні” у “Дикому театрі”. Артем Галкін/”Дикий театр”
Артем Афян
Ви згадували, що п’єса є алюзією “За закритими дверима” Жана Поля Сартра, а також має відсилання до “Великого диктатора” Чарлі Чапліна й “Тіні воїна” Акіри Куросави. Розкажіть детальніше, як саме ці тексти вплинули на створення п’єси? Які ідеї та образи ви використали або переосмислили у своєму тексті?
Хто читав за “Закритими дверима” або бачив її у постановці, той впізнає алюзію на пекло. Справжнє пекло — це інші. Ця думка Сартра дуже надихала мене. І з ходом п’єси стає зрозуміло, за що кожен герой опинився у цьому пеклі.
Щодо “Тіні воїна”, то тут алюзія набагато більш пряма. Кагемусі — це двійник, який, за фільмом, лишився живим після загибелі імператора. Я дуже люблю цей фільм. Він порушує багато запитань про владу, її природу та вплив на людей.
Також у п’єсі можна впізнати знамениту промову з “Великого диктатора” Чапліна, яка вивернута навпаки. Світ став занадто симпатизувати диктаторам, і варто нагадати, до чого це призводить.
Мені важливо було створити містки зі світовим мистецтвом, бо це наш шлях до деколонізації. Література — це хардкод нації, і наш код має бути інтегрований у світовий якомога сильніше.
Вистава “Тіні” у “Дикому театрі”. Артем Галкін/”Дикий театр”
П’єса розповідає про двійників Путіна, які залишилися після його смерті. Чому ви вирішили обрати саме такий кут зору для п’єси?
Тому що я багато міркував, як і всі українці, над тим, що сталося і хто у цьому винен. Мені здається, що комедія вийшла дуже чорною, і дуже страшною. Головним чином тому, що вона показує, що немає ніякого Путіна. Він є тінню всього російського народу. Я не намагався закласти цю думку від початку, текст сам склався так.
Мені здається важливим рефлексувати над тим, що ми будемо робити, коли не стане північного тирана. Може, його вже нема. І мистецтво має давати свої варіанти відповіді на це питання нарівні з аналітиками та дипломатами.
Ви зазначили, що попри багато сенсових ключів п’єса залишається доступною для широкого кола читачів. Як вам вдалося досягти такого балансу між глибиною і легкістю сприйняття?
Просто я дуже люблю літературу, і люблю те, що роблю. А це полегшує шлях від складного до простого.
Євгенія Луценко, Суспільне Культура
Головне зображення: Вистава “Тіні” у “Дикому театрі”. Артем Галкін/”Дикий театр”