Ми маємо дякувати та віддавати шану нашим героям щодня! Вони роблять справжні подвиги, аби українці могли жити під синьо-жовтим прапором на своїй землі. Але 6 грудня обрано особливим днем – Днем Збройних Сил України. Сьогодні особливо важливо зателефонувати, написати чи сказати наживо слова вдячності всім знайомим і незнайомим чоловікам та жінкам у формі. На честь цього особливого свята зірки Нового каналу розповіли ексклюзивні історії про своїх близьких у лавах ЗСУ.
Поліна Фролова:
– Насамперед у цей день хочу привітати всіх військових ЗСУ. Низько вклонитися кожному з них і сказати величезне «дякую» за захист. Якби я мала таку можливість, то обійняла б кожного. З моєї сім`ї в лавах ЗСУ служить тато і його рідний брат – мій дядько. Вони пішли воювати з перших днів повномасштабного вторгнення. Спочатку це була ТРО, а з часом вони перейшли в окремий підрозділ аеророзвідки, який називається Зведений загін БПЛА «Коршуни». Я завжди дуже хвилююся за них. А вони багато речей не розповідають, аби зберегти мою нервову систему. Чимало всього дізнавалась вже «після». Наприклад, де батько з дядьком були, в які ситуації потрапляли. Це дуже страшно… Але я безмежно ними пишаюся! Вдячна, що вони боронять нашу країну, хоча ризикують власним життям. Дуже хочу, щоб кожен військовий якомога швидше повернувся додому, й настала омріяна усіма українцями перемога. Ці бажання от уже два роки я загадую на кожне свято. І завжди думаю про це, бо вірю, що думки матеріалізуються.
Богдан Шелудяк:
– Воїни ЗСУ – люди, які ціною власного життя готові захищати країну. На мою думку, це ті «стовпи», на яких зараз стоїть Україна. Такі вчинки під силу не кожній людині, тож військові заслуговують, щоб про них пам`ятали й шанували щодня. Мій сусід та друг дитинства Сергій, молодший на два роки за мене, служив у лавах ЗСУ. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він був під Миколаєвом. Там велись активні бойові дії, в ході яких Сергій загинув. У мене ця новина викликала справжній шок. Я дуже засмутився. Хоч останні роки ми не часто спілкувались, та провели разом дитинство й були справжніми друзями. Коли його не стало, я відчув спустошення і переосмислив дуже багато моментів у житті.
Фіма Константиновський:
– Хочу розповісти про гравця нашої команди «Дніпро» Валерія Войцеховського, який зараз захищає країну. Бачилися з ним кілька разів, коли в нього була відпустка. Під час однієї з таких він відсвяткував весілля, і ми всією командою його вітали. Було дуже весело та емоційно! Ми і сміялися, і плакали. Кожен розумів, що ця зустріч може бути останньою. Під час війни такі думки виникають дедалі частіше. Не думаю, що моя історія відрізняється від історій тисяч українців. Ми постійно допомагаємо Валері та іншим захисникам, закриваємо всі потреби, організовуємо збори. І завжди на звʼязку. Я дякую йому, як і всім нашим героям, за їхню хоробрість та відвагу, з якою вони воюють за нас.
Марія Стопник:
– У мене є товариш дитинства Саша. Він служить у ЗСУ давно, пішов ще задовго до повномасштабної війни. Загалом скажу, що не знаю, що було б зі мною та моєю сестрою, якби не він. У лютому 2022 року ми були в Ірпені. В один з перших днів вторгнення, коли вже був підірваний ірпінський міст, Саша мені зателефонував. Запитав, що ми плануємо робити, бо він якраз їхав з Харкова до Києва, аби забрати свою тещу та тестя зі столиці. Я розповіла, де ми. Він офігів з того й сказав збиратися. Нам дуже пощастило, бо вдалося перейти пішки через міст, і Саша нас із сестрою завіз додому. Якщо правильно пам`ятаю, вранці ми виїхали, а ввечері в Ірпінь зайшла русня.
Олександр Сугак:
– Я почав міркувати, хто з мого оточення захищає нашу країну. І зрозумів, що і мій родич, і колега, і близький друг зараз на фронті. Мій одногрупник з будівельного технікуму воює в гарячих точках, друг дитинства теж на передовій, а ще мій брат служить у ЗСУ. І я розумію, що немає зараз українця, в кого не було б в оточенні захисників. Вкотре хочеться подякувати воїнів ЗСУ. Адже вони захищають нас, боронять наші землю й небо. Завдяки їм ми прокидаємося, дихаємо, живемо. Завдяки їм ми мали можливість зняти серіал «Звʼязок». Завдяки їм дружина й донька повернулися з-за кордону. Тож моя безумовна вдячність нашим героям.
