Артем Сердешний родом з Дніпропетровщини. Ще у 18 років він вирішив присвятити своє життя військовій справі. Це була його головна мета у житті. Аби стати військовим, багато тренувався і читав спеціалізовану літературу. З травня 2021 року Артем долучився до лав “Азову”. Коли почалася повномасштабна війна, він був на навчанні у Львові, та вже 26 лютого опинився на позиції в Маріуполі. Боєць “Азову” на псевдо “Брайн” 86 днів боронив місто на березі Азовського моря. В середині травня 2022, після виходу з “Азовсталі” в полон, потрапив до Оленівської колонії. 24 липня Артему Сердешному виповнився 21 рік. А через п’ять днів, у ніч на 29 липня, російські військові підірвали один з бараків колонії — там загинули понад пів сотні оборонців Маріуполя, серед них був і “Брайн”. Про Артема Сердешного Свої розповіла його кохана Владислава Веселова.
Стати військовим — мрія всього життя
Артем Сердешний народився у маленькому селі Нові Вербки Павлоградського району Дніпропетровської області. Дитинство хлопця було складне: після смерті матері його виховувала старша сестра, яка намагалась зробити все можливе, аби він ні в чому не мав потреби та віддати йому своє тепло.
“Турботливість, чуттєвість, відкритість, справедливість, вільнолюбство, відданість — все це про нього. Тьома був душею компанії, життєрадісний, доброзичливий, людиною з великої літери, справжній патріот своєї країни”.
Ще підлітком Артем хотів присвятити своє життя військовій справі. Це була його мета. Він постійно тренувався, вивчав спеціалізовану літературу, щоб потрапити на службу й стати воїном. У нього були протипоказання для проходження служби, оскільки з 14 років мав захворювання серця. Але Артем був непохитним — говорив, що зробить усе можливе, аби потрапити на службу.
Служив дресувальником, а подумки був у “Азові”
Артему виповнилось 18, він закінчив школу і таки досяг своєї мети — потрапив на строкову службу до Павлограду, де виконував обов’язки старшого дресувальника кінологічного взводу 2-го стрілецького батальйону військової частини 3024.
На березі Азовського моря
“Усе життя Артема — це рух, спорт, біг. Увесь вільний час він приділяв тренуванням, щодня долав понад 10 кілометрів під час бігу. Не зважав на погоду — хоч злива, хоч сніг чи спека, він все одно тренувався. Пізніше, після переїзду до Маріуполя, його улюбленим місцем для тренувань стане парк “Веселка”. Артему бракувало навичок і можливостей у підрозділі, де він служив, тому у вільний час дресував свого пса — вівчарку Мухтара. Коли він почув про полк «Азов» та побачив їхню діяльність зрозумів — саме там він почуватиметься на своєму місці. Хлопці були постійно при справі, не зупинялись на досягнутому та постійно здобували нові навички. Також Артема приваблювало, що хлопці з “Азову” постійно тренуються й беруть участь у змаганнях, а найголовніше — вони стримували ворога, який посягав на суверенітет нашої держави”.
Пройшов КМБ і став помічником гранатометника
Наприкінці весни 2021 році Артем успішно пройшов “Курс молодого бійця” і потрапив на службу до лав “Азову”. За словами Владислави, взагалі позивний її хлопця мав бути “Браян”, але при заповненні документів була допущена помилка. Так Артем Сердешний став сержантом “Брайном”, помічником гранатометника стрілецького відділення взводу забезпечення навчального процесу батальйону вишколу особового складу.
“Артем нарешті був на своєму місці. Його оточували справжні побратими, майстри своєї справи, заради яких він був готовий віддати власне життя, так само як і вони. Артем був “заводилой”, тобто постійно своєю посмішкою, навіть у пекельних боях, підтримував бойовий дух. До повномасштабного вторгнення йому вже доводилося брати участь у боях, однак де саме мені та рідним ніколи не казав”.
Квіти для коханої з “Азовсталі”
Владислава згадує слова свого коханого, які він неодноразово повторював: “Активні бойові дії все одно відбудуться на території України, тому треба постійно готуватися до цього”. З січня 2022 року Артем був на навчаннях у Львові, саме там він зустрів повномасштабне вторгнення. Ні хвилини не вагаючись, він зібрав свої речі і разом з побратимами покинув навчання і поїхав до Маріуполя. 26 лютого Артем вже був на позиціях і одним із перших відбивав наступ ворога біля мікрорайону “Східний”.
“Для Артема було найважче пережити загибель побратимів, він з кожним днем втрачав ту саму іскорку в очах. Але попри всі труднощі, попри все, він залишався людиною. Хлопці, яких звільнили з полону, мені розповідали, Артем посміхався навіть тоді, коли розумів, що завтра може не настати. Тема родини для нього була важлива, він дуже хотів створити власну родину. Коли був у Маріуполі під постійними обстрілами, вперше мені сказав, що хоче сина на ім’я Мішуня. Постійно марив та планував наше сімейне життя після пройденого пекла”.
Букет, який замовив перебуваючи в Маріуполі
Коли Артем був на “Азовсталі”, зміг зробити подарунок для своєї коханої дівчини — букет білих троянд і листівка. “Завжди поруч. Від Брайна”. То були останні квіти від нього.
В сумочці у Владислави завжди з собою ця листівка з однією засушеною трояндою.
Думав, що ведуть на обмін, а виявилося — на страту…
“Я на своєму місці, я серед кращих” — саме цю фразу усі почули від “Брайна” 20 травня 2022 року, в день, коли він з металургійного заводу “Азовсталь” вийшов у “почесний” полон.
“Брайн” – оборонець Маріуполя
“Зв’язку майже не було, проте щойно з’являлася можливість, одразу телефонував мені з Оленівки. Навіть у полоні коханий був на позитиві: “Сонце, я їм кашу без каміння та бруду, тому усе суперово”. Важко, але він тримався та чекав на обіцяний обмін через три місяці”.
28 липня 2022 року, перед кривавою стратою, полонених воїнів почали збирати за списками. “Брайна” забули завести до “бараку 200”, за ним повернулись, коли перевіряли списки. Перш ніж зайти у барак, Артем спитав у побратимів, для чого це все. Йому сказали, що можливо це буде обмін, він на радощах біг у той барак з думкою, що незабаром він обійме своїх рідних та кохану дівчину.
У ніч з 28 на 29 липня припинилось битися серце Артема Сердешного. У жовтні українській стороні вдалося повернути тіла військових, загиблих у колонії на Донеччині під час теракту. Далі — тривалі ДНК-експертизи. Після усіх складних процедур ідентифікації зі старшим сержантом “Брайном” нарешті змогли попрощатися — хлопця поховали на цвинтарі у рідному селищі 15 травня 2023 року.
“Маленький промінь сонця, який постійно посміхався та приносив тільки радість у свою родину — саме таким у нашій пам’яті залишається Артем. Я впевнена, що на цьому шлях мого коханого не завершився, він продовжує підтримувати побратимів з неба. Мій життєрадісний “Брайн”, твій шлях і твою історію знають багато людей, вони будуть про тебе пам’ятати. А я пронесу наше кохання до останнього подиху”.
“Брайн” в спогадах побратима на псевдо “Бублік”
— Ми познайомилися 20 березня 2022 року. Тривали виснажливі та кровопролитні бої за Маріуполь. Я і “Брайн” потрапили до однієї групи і виконували бойові завдання у центрі міста. З ним уся наша група почувалася на позитиві, Артем постійно жартував і підіймав побратимам бойовий дух. Ми розуміли, що знаходимось у повному оточенні силами противника, які значно переважали наші. Але я бачив впевненість в його очах та віру, що все буде добре навіть у такі темні часи. Коли бої переходили в неактивну фазу, в основному це було вночі, ми мріяли про закінчення війни, про те, як поїдемо відпочивати на наше Азовське море. До речі, “Брайн” дуже полюбив море, хоча сам був з Павлограда.
Для мене Артем був не тільки побратимом, а ще хорошим другом. Він людина честі. Хлопець, який став на захист своєї Батьківщини у найважчий для країни час. Був і назавжди залишиться героїчним захисником Маріуполя. Для мене особисто він — герой української нації.
“Брайна” не могли скорити у боях, його підступно вбили у полоні. Російська сволота підірвала барак з військовополоненими, в якому знаходився мій друг. “Брайн” буде жити, поки живе памʼять про нього. Памʼятаю і ніколи не забуду.
