Коли аніме “Яйце янгола” уперше вийшло в японський прокат у 1985 році, глядачі відреагували на майбутню культову класику з подивом та розчаруванням — експериментальна стрічка, майже позбавлена діалогів і прямолінійного сюжету, максимально не вписувалася у тогочасний тренд на динамічне аніме про меха-воїнів та велетенських монстрів. І хоч постановнику стрічки Ошії Мамору згодом вдалося завоювати любов масового глядацтва, знявши надзвичайно популярного “Привида у броні”, “Яйце янгола” колись ледь не призвело до кінця його кар’єри, і Ошії досі описує цю стрічку як “бідолашну доньку, яку [він] не зміг представити світу”.
Глядачі відразу не закохалися у “Яйце янгола”, але з роками ця стрічка стала культовою, і у 2025 році отримала повноцінну реставрацію та ювілейний показ на Каннському кінофестивалі. Загадкова робота Ошії Мамору вийшла в український прокат, а Суспільне Культура розповідає, як “Яйце янгола” вже 40 років дивує та зачаровує глядачів, і як можна взагалі зрозуміти стрічку, яка до останнього приховує свій сенс під, здавалося б, непробивною шкарлупою.
Союз двох геніїв: співпраця Ошії Мамору та Амано Йошітаки
Хоча сюжет “Яйця Янгола” (про нього ми поговоримо згодом) базується на особистій філософії Ошії Мамору, візуальна складова стрічки завдячує своїм існуванням ще одному митцю — художнику та ілюстратору на ім’я Амано Йошітака. Якщо ви цікавитеся японськими відеоіграми чи похмурим готичним аніме, то напевно чули це ім’я: Амано створив безліч ілюстрацій до культової серії Final Fantasy, малював популярну серію манги Vampire Hunter D, а у 1999 році отримав престижну премію Брема Стокера за співпрацю з Нілом Гейманом над графічною новелою “Пісочний чоловік. Полювання на сни” (The Sandman: The Dream Hunters).
Амано Йошітака на відкритті виставки Amano Corpus Animae у Мілані, 12 листопада 2024 року. AP/Luca Bruno
Візуальний стиль Амано натхненний як західним ар-нуво, так і японськими традиційними гравюрами по дереву. Ошії першочергово планував зняти комедійне аніме, використовуючи власні ідеї зі сценарію до нереалізованої стрічки з пригодницької серії “Люпен ІІІ”. Але, побачивши похмурі готичні малюнки Амано, сценарист вирішив придумати фентезійний сюжет, натхненний біблійними історіями та юнгіанськими архетипами. Власне, експресивність малюнків Амано наштовхнула Ошії на радикальну ідею — максимально скоротити кількість діалогів у стрічці, дозволяючи візуальному аспектові фільму говорити за себе без зайвих словесних пояснень.
Сюжет, відкритий до інтерпретацій
Якщо ви не дивилися “Яйце янгола”, то ось короткий переказ його сюжету: неназвана пара — дівчинка у рожевій нічній сорочці, яка оберігає загадкове яйце, та чоловік із пристроєм, схожим на хрест, — випадково зустрічаються у безлюдному готичному місті. Світ цієї історії — монохромний та майже позбавлений мови, але у ньому легко розпізнати біблійні мотиви: чоловік має на руках рани, що нагадують стигмати, а яйце, яке оберігає дівчинка, належить вже закам’янілому янголу.
Персонажі немов живуть у реальності, переповненій біблійними символами, але при цьому не розуміють їхнього значення та ширшого контексту — так само і глядачі намагаються зрозуміти сюжет стрічки, відштовхуючись лише від жмені підказок та натяків. Тут немає єдиної “правильної” відгадки чи шифру: як, наприклад, стрічки покійного Девіда Лінча, “Яйце янгола” запрошує глядачів зчитувати з подій на екрані власне розуміння історії.
Деякі критики стверджують, що це оповідь про обмеження епістемології, інші вбачають тут критику на організовану релігію, інтерпретацію Платонової притчі про печеру, або ж взагалі роздуми про атомні удари по японських містах Хірошімі та Нагасаці.
Кадр з аніме “Яйце янгола”. Studio DEEN
Аніме, що випередило свій час
Не дивно, що на момент свого виходу в японський кінопрокат сорок років тому “Яйце янгола” не став хітом — ця стрічка вимагає від глядацтва медитативного настрою, уваги до деталей та готовності дві хвилини спостерігати за тим, як герої майже нерухомо сплять. Якщо порівнювати його з тогочасною анімацією, розрахованою на масову аудиторію, то творіння Ошії вочевидь програє в динаміці: тут немає приголомшливих екшн-сцен, харизматичних персонажів із репліками, які хотілося б цитувати, захопливих переслідувань чи навіть яскравих кольорів, які б тримали увагу.
Натомість тут є химерний та трагічно красивий світ — чи то постапокаліптичний, чи на межі знищення, і низка візуальних символів, які поступово складаються у ледь вловні обриси сюжету.
“Яйце янгола” — міраж із диму та дзеркал, який до останнього вислизає з-поміж пальців та показує глядачам відображення їхніх власних думок. І невідомо, чи ми колись дізнаємося відповідь на питання “Що ж Ошії хотів усім цим сказати?”, але той факт, що це складне створіння зрештою отримало кульовий статус та продовжує надихати режисерів як анімації, так і ігрового кіно — доказ живучості його візуальної мови.