З початку російської агресії у 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення у лютому 2022-го, свята в Україні адаптувалися до умов воєнного часу. Різдвяно-новорічні дні стали часом особливої вразливості: чимало сімей зараз роз’єднані – частина людей захищає країну у війську, інші залишаються вдома, а деякі вимушено виїхали за кордон. Свята можуть підтримати стійкість духу в складні часи та об’єднати нас – проте зустрічати їх потрібно з урахуванням воєнних реалій.
Про те, як святкувати етично й вберегти себе та інших від зайвих тригерів – читайте в матеріалі.
Святкувати чи ні
Війна не має вихідних. Навіть у період свят не припиняються повітряні тривоги та обстріли. Багато військових не отримують відпустки та проводять ці дні на позиціях, а їхні рідні — в тривозі та зболеності через розлуку. Деякі сім’ї кілька років не збиралися разом: хтось на фронті, хтось за кордоном, хтось втратив близьких. За цих обставин виникає дилема: чи на часі святкувати? Чи маємо ми на це моральне право?
Психолог просвітницького простору “Хартія-Хаб” та військовослужбовець Тарас Шимуляк прокоментував це так: “Святкувати потрібно. Не треба зупиняти себе почуттям провини. Ми воюємо для того, щоб наші близькі й далекі цивільні могли відзначати свята. Водночас це треба робити без пафосу та надмірностей”.
Свята можуть стати викликом для нас — як військових та їхніх родин, так і цивільних, тож важливо знайти в них опору, водночас не розхитуючи її тим, хто поруч. У мережі підтримки для воїнів та їхніх близьких Veteran Hub наголошують: зараз важливо “підтримати себе і бути так, як хочеться, з можливих варіантів”. Святкувати, якщо на це є ресурс — бо так можна змістити фокус та отримати емоційну розрядку, дуже важливу в обставинах перманентного стресу. І не нав’язувати відчуття свята собі чи іншим, якщо на це немає настрою. Найважливіше пам’ятати, що будь-які стани зараз є нормальними, й сприймати їх із повагою та турботою.
Що може тригерити на свята та як цього уникнути
Різдво — сімейне свято, тож найбільшим тригером у цей період може бути почуття самотності. Воно загострюється як у військових, які перебувають далеко від дому й відчувають брак родинного тепла, так і в людей, які чекають їхнього повернення за сотні кілометрів, або перебувають далеко від близьких після евакуації з дому.
Торік Veteran Hub опитав військових, ветеранів та ветеранок про їхній стан напередодні свят — і отримав такі відповіді в коментарях:
“Наче й не один, а за відчуттями — сам”;
“Немає часу обмінюватися подарунками — просто хочеться спати тиждень і щоб ніхто не чіпав”;
“Захворіла. Але і радію, бо не треба вигадувати «свято» і думати, куди і до кого себе приткнути”;
“Має бути відпустка. Відчуття свята немає, пустота на душі від втрат — як людей, так і тварин”;
“Буду вдома на свята, сама. Вибила відпустку. Бажання просто спати, обіймаючи собак. Так, мабуть, і буде”;
“Сподіваюсь взяти відгул на чотири дні, щоб відчути оте «довоєнне» свято. Сподіваюсь, з третього разу це буде реальним”;
“Третій рік не вдома. Не хочеться святкувати, тому що знаєш: навіть якщо вийде побути вдома кілька днів, все одно доведеться повертатися назад. Поки інші можуть жити й святкувати, ти ніби постійно в режимі очікування — але вже й не зрозуміло, чого очікувати”;
“З хлопцями, хоч і в бліндажі, в посадці, але стараємося хоч якось налаштуватися на святкову пору, попри невтішну ситуацію”.
У коментарі для Суспільне Культура Veteran Hub додає, що важливо не відмежовуватися від людей з непростими досвідами. Часто їх починають уникати: не запрошувати через страх сказати щось не те, поводитися, наче ці люди якісь інші чи хворі.
“Краще запросити людину у своє коло, розділити свята. Вона відмовиться, якщо не захоче йти”, — радять у Veteran Hub.
Самі ж партнерки військовослужбовців в опитуванні від Veteran Hub ділилися, що знаходять підтримку в нових знайомствах та в колі людей зі схожим досвідом.
“Загалом хочеться залишитися вдома та обмежити коло спілкування. Хіба що з дівчатами, які теж чекають. Нам набагато легше порозумітися, можемо навіть жартувати, сміятися”, — розповіла дружина військовополоненого Катерина Позднякова.
Роздуми дружини військовополоненого про різдвяні свята. Скриншот: Суспільне Культура/Veteran Hub/Instagram
Тарас Шимуляк також зауважує, що в спілкуванні з партнерками та партнерами військовослужбовців часто стикається з відгуками про відчуття непочутості, нерозуміння: начебто цивільні, які не дотичні до фронту, не чують і не бачать військових, ніби їх не існує.
Він наголошує: залученість цивільних дуже важлива — і підтримує не менше за гроші чи матеріальну допомогу:
“Ми хочемо, щоб на кожному сімейному святі був тост про захисників — живих і полеглих. Військовим важлива вдячність, тому ініціативи, в яких можна подякувати їм, є дуже потрібними. Проте важливо, щоб це було без формальностей та урочистостей, які часто можуть дратувати”.
Тарас Шимуляк поділився, що на передовій приємно отримувати символічні привітання — дитячі малюнки (особливо від дітей, до яких військові дотичні), приємні побажання від родичів чи колег з цивільної роботи тощо.
Окрім цього, слід із повагою розраховувати масштаби святкування. Військові та їхні близькі вкладають чимало коштів на армійські потреби — і їм може бути неприємно, коли люди, менш дотичні до фронту, витрачають гроші на розкішні вечірки. Святкувати відповідно до власних можливостей — окей, проте не варто забувати й про донати на Сили безпеки й оборони.
Останніми — але не за значенням — варто згадати інтрузії, тобто чинники, які викликають мимовільні флешбеки на травматичні події. Такими асоціативними тригерами можуть стати звуки салютів, петард та хлопавок, а також мерехтіння гірлянд та інші світлові ефекти.