Два роки тому Євген Тузов був комендантом одразу трьох укриттів, де від постійних бомбардувань рятувалися шість тисяч мешканців Маріуполя і населених пунктів поблизу. Євген разом з літньою матір’ю та собакою породи французький бульдог на прізвисько Міккі майже місяць прожили в одному з укриттів, де не було жодних благ цивілізації. 16 березня вони змогли вибратися неушкодженими з Маріуполя та оселилися у Дніпрі. Свої вже розповідали історію Євгена Тузова, який в Маріуполі мав власну школу, де навчав змішаним єдиноборствам. А сьогодні черга Міккі: вона попереджала про обстріли і завдяки їй вдалося врятуватися багатьом людям, які тоді ховалися від бомбардувань і обстрілів в укритті спортивного клубу у Центральному районі Маріуполя. Нещодавно в родині Тузових сталося поповнення — 29 лютого Міккі народила 5 цуценят, всі хлопчики.
Перші дні і тижні в блокадному Маріуполі Євген згадує, як страшний сон: не вистачало харчів, а особливо води, її топили зі снігу та набирали з калюж. Каже, те, що навесні 2022 пережили маріупольці, вистачить на багато книжок та фільмів. Ті, хто не був у тих умовах, не зрозуміють цього, коли цілодобово летять міні, а місто, яке ще нещодавно називали “вітриною оновленої Донеччини”, миттєво перетворюється на руїни, де повсюди лежать тіла вбитих російською армією людей.
Мій собака, бо такий же “відморожений”, як і я
У березні 2019 Євген купив у маріупольському розпліднику цуценя, йому було 3,5 місяці. Чоловік каже, спочатку хотів бультер’єра, але через збіг обставин у родині з’явився собака породи французький бульдог, яку зараз ні на яку іншу нізащо не проміняє.
Євген Тузов нині живе у Дніпрі
“Я тоді у Маріуполі ніде не міг знайти бультер’єра. Тому зацікавився іншою породою — французький бульдог, такої породи пес був у мого сусіда. Він порадив розплідник. Я туди звернувся і виявилося, що з виводка залишилося лише одне цуценя. Запропонували приїхати, подивитися. У мене були сумніви, бо останній, мабуть, з якимись дефектами. А коли мені його показали, я поруч кинув зв’язку ключів. Є така перевірка для тварин — чи полохлива вона, чи ні. Міккі повернулася, подивилася, думає: “Ти що, дурний?” І повернулася назад і сидить. От я зрозумів, що собака “відморожена”, як і я, тому це моя собака. І з психікою у неї все добре”.
Всі діти мікрорайону обожнювали Міккі, а вона любила гавкати на голубів
Євген каже, що Міккі саме його чекала, і він впевнений, що всі інші цуценята з того виводку не зрівняються з нею. У мирні часи Євген з Міккі в Маріуполі були нерозлучні. Чоловік завжди із собою носив смаколики для улюблениці та поїлку з водою. Якщо Міккі втомлювалася, Євген саджав її в рюкзак і вони далі разом йшли по справах або на прогулянку.
Міккі – улюблениця Євгена
“Вона любила сидіти на підвіконні й гавкати на голубів, які збиралися у нас на кондиціонері. А ще любить у автівці кататися зі мною. Коли мене було і я не міг її вигулювати, з Міккі на вулицю іноді виходила мама, але їй через вік це було важко. Тож на допомогу приходили мої учні. Міккі любили всі, особливо діти, які гуляли у дворі школи №53, це у 23-му мікрорайоні. Я навіть через деякий час намагався виходити або раніше, або пізніше, щоб не перетинатися з дітьми, бо вони Міккі просто “розривали”. Кожен хотів взяти її на руки, обійняти, поцілувати. А Міккі й не проти тієї уваги, любить всіх, крім котів”.
Жахливі будні у сховищі
З початком повномасштабного вторгнення Євген з мамою, якій тоді було 68 років, і Міккі перебралися зі своєї квартири у сховище спортклубу. І так вийшло, що Євген став комендантом найбільшого серед трьох укриттів у Маріуполі — спортклуб TerraSport, кінотеатр “Савона” та торговий технікум. Ці будівлі знаходилися в пішій доступності одна від одної, і переховувалися там до 6 тисяч людей. Наляканих, змучених, у безвиході. Багато жінок з немовлятами.
“На моїх очах дві банки дитячого харчування обміняли на ВАЗ. Дід так рятував життя онука. Чоловіки ходили до найближчих аптек, аби взяти їжі дітям, які були у тому сховищі, та медикаменти. Я можу зрозуміти тих чоловіків, які “відкривали” аптеки. Ми навіть писали на листочках, що саме взяли, і вказували номер телефону, аби потім за усе заплатити. Дитина стоїть голодна. Як бути в цій ситуації?”
Будні у сховищі у Маріуполі, 2022 рік / Автор: terrasportmariupol
Через неякісну воду, яку добували у колодязі, у людей почався ротавірус з усіма наслідками. А це спричинило зневоднення. Покрити зневоднення можна було лише водою, яка його й викликала. Кип’ятіння води не допомагало.
“Тоді мешканці притулку зібрали консиліум бабусь. Вони розповіли, що можна відварити кірку граната, він якось скріплює. Але гранати знайти не вдалось. Трохи пізніше з’ясувалося, що серед мешканців сховища є власниця аптек. Вона запропонувала пошукати медикаменти на одному з її складів, що вціліли. Там, на жаль, потрібних дітям ліків не знайшлося, але жінка дозволила забрати інші. У тому числі й такий потрібний тоді препарат. І тоді люди вишикувалися в довжелезну, у кілька сотень людей, чергу. Кожен зі своєю ложкою. Їм наливали певну кількість ліків і незабаром ротавірус минув”.
Коли у місті почалися активні бої, цистерни з водою просто не могли приїздити до сховищ. Тож люди почали їздити по воду самостійно до джерела.
“У нас припинилося постачання очищеної води, потім водопровідної. Потім закінчилася вода в колодязях, де ми за допомогою помпи качали у велику цистерну. І дійшло до того, що у багажник легкової машини клали кубову пластикову цистерну, їздили до джерела. Їздила команда, я їх називаю “відбитими”, бо на той час кожна поїздка могла стати останньою. Мало того, що вручну набирали, а одного дня приїхали, там усі мертві лежать, бо міна туди прилетіла. Повитягали тіла трохи далі, щоб кров у криницю не натекла, і далі продовжили качати воду, бо вода потрібна. Потім її кип’ятили та варили їжу”.
Собака, як сигналізація, яка сповіщає про небезпеку
З Євгеном завжди поруч була Міккі. Спочатку чотирилапа поводилася, як і зазвичай, та згодом власник помітив зміни у поведінці Міккі. А через декілька хвилин поруч лунали вибухи або пролітав літак.
“Одного дня ми, як завжди, вийшли зі сховища, щоб Міккі прогулялася. І тут я помітив зміни в її поведінці. Спочатку вона притиснулася грудьми до землі, і вуха, вони зазвичай у неї стоять, заклала назад, а п’яту точку задерла, і в такій позиції була десь секунд десять. А ще очі, вони такими дикими ставали. Дивилася ними уперед і не кліпала. І видавала тривожні звуки.
І через хвилину над нами пролетів літак. Але ми його не чули. Чутно було тільки, коли він відлітав на гіпершвидкості, вже коли скинув авіабомбу”.
Міккі попереджала про підльоти ворожого літака. Відтоді така поведінка собаки замінила сигнал повітряної тривоги. І Євген цими сигналами не нехтував, бо він, як комендант, відповідав за тисячі людей.
“Бувало, коли увечері виводив її гуляти, Міккі швидко робить всі свої справи, буквально за 20 секунд, і бігом назад, у сховище. А через 10 хвилин починається канонада з обстрілів, зовсім поруч з нами. Якщо з літаком у мене є здогадки, що собака, можливо, відчуває ультразвук, якийсь тиск. А як це пояснити — я не знаю”.
Так ШІ намалював Міккі
Євген згадує випадок, коли Міккі врятувала мешканців сховища. Це було 13 березня.
“Чую, кличе мене і показує на Міккі. А вона вже лежить у своїй позі — попереджає нас про те, що наближається небезпека. Я голосно кричу на все сховище: “Пташка!” Так ми називали ворожі літаки. Інші передають далі, що насувається небезпека. І люди почали спускатися з різних поверхів будівлі у сховище. А потім — кілька прильотів у будинок за спортивним комплексом, буквально за 20 метрів. У нас від уламків та вибухової хвилі повибивало скло з вікон, але нікого не травмувало, бо всі люди на той час знаходилися у сховищі. І таких сигналів Мікка за час перебування у сховище подавала разів чотири”.
Ми спілкуємося, наче дві людини
Євген ставиться до Міккі, наче до людини. Ніякого командного голосу, тільки розмова на рівних.
“Ми розмовляємо, як хороші друзі. І, можливо, через цей взаємозв’язок, що я відчуваю свого собаку, а він відчуває мене. Мені буде погано, з людей може це ніхто не побачити, а Міккі все розуміє, все відчуває”.
Родина Тузових поїхала з Маріуполя 16 березня, в той день, коли російський літак скинув потужну авіабомбу на будівлю драмтеатру.
Євген, Міккі і цуценята. Вони народилися 29 лютого
Після переїзду до Дніпра Євген волонтерить, а ще відкрив шелтер для переселенців. Згодом став їздити у прифронтові міста та села, зокрема влітку брав участь в операції з порятунку літніх людей і домашніх тварин на Херсонщині після підриву росіянами Каховського водосховища.
“Іноді можу Мікку взяти з собою в поїздки, якщо це у більш-менш спокійних регіонах. Але не туди, де стріляють, постійно чутно вибухи та літають літаки. Я не можу нею ризикувати, бо Міккі — цінний собака для мене”.
