Написання листів з’явилося дещо пізніше, ніж з’явилося письмо. На тисячоліття, ця форма дистанційного спілкування стала основою людської цивілізації. Однак у XXI столітті письмове спілкування між людьми почало витісняти звичне раніше листування.
Суспільне Культура розповідає про появу листування у світі та Україні та яку роль листи відігравали на війні й для підтримки полонених.
Історія появи листування: послання перської цариці
У перській імперії Ахеменідів приблизно в VI ст. до н. е. існувала розгалужена поштова система, що складалась із доріг, якими пересувалися вершники-поштарі. Цю систему ще називали Королівською дорогою. Поштарі передавали глиняні таблички з клинописним письмом.
На думку дослідників, вершники-посланці могли передавати листи з Сузів — столиці Перської імперії — до Сардів (сучасної Туреччини) за 7–9 днів.
За підрахунками античного історика Геродота, маршрут Королівської дороги сягав 2600 кілометрів, пішки його можна було подолати за 3 місяці. Вершники мчали галопом, а на спеціальних станціях міняли коней, щоб продовжити рух. Однак це була лиш одна дорога поштової системи персів.
Британська професорка історії й гуманітарних наук з Триніті-коледжу в Дубліні (Ірландія) Брід Макграт називає першим нині відомим листом, який коли-небудь надсилали, лист перської цариці Атосси, написаний близько 500 року до н. е.
Це й започаткувало жанр листування, який став звичною формою спілкування людей на відстані упродовж понад 2 тисяч років.
Листування на території України
За переказами давньогрецького історика Клавдія Птоломея, поштова система передання повідомлень в грецьких містах-колоніях північного існувала в I тисячолітті до н. е. Листи доходили не тільки до сусідніх міст-держав, а навіть до самої Греції.
На Русі в X–XI столітті з’явився повоз — натуральна повинність мешканців надавати княжим гінцям поводних коней, для зміни їхніх втомлених коней.
Це була своєрідна податкова система, яка передбачала передавання тварин князю, збіжжя, коли сам князь не приходив забирати повинність. Також, коли він відправляв гінців у своєму володінні, то використовував систему повозу, аби взяти в людей коней, щоб змінити їх та швидше доставляти свої послання.
Пошта у Війську Запорозькому з’явилась в другій половині XVII століття. Це було одним із пунктів “10 глухівських статей”, підписаних гетьманом Дем’яном Ігнатовичем (Многогрішним). Поштарів не набирали з-поміж міщан, якщо вони того не хотіли через їхні “Вольності”.
Найвідомішим листом, коли-небудь написаним українцями, є лист до турецького султана. Твір є глузливим памфлетом, який не був дипломатичним, а лиш літературним витвором, за словами історика Юрія Пуківського.
Лист до турецького султана згадували в кількох літописних джерелах, зокрема в літописі Самійла Величка.
Хоча султан міг і не бачити цього листа, він став підґрунтям для картини художника Іллі Ріпина “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”.
Листи під час війни
Під час Першої світової війни листи стали основним способом спілкування солдатів на лініях фронтів як Антанти, так і Центрального союзу.
Поштова служба британської армії під час Першої світової війни доправила адресатам приблизно 2 мільярди листів.
Тільки в 1917 році понад 19 000 поштових мішків щодня перетинали Ла-Манш, в напрямку Західного фронту, який тримали британські військові.
“Ми щойно вийшли з окопів, де перебували сім днів і провели найжахливіший час. Упродовж трьох днів ми були в резерві, а потім нас скерували на вогневий рубіж, де взяли участь в атаці та потрапили під сильний обстріл. Мені прикро говорити, що ми зазнали великих втрат: тридцять пґять убитих і сто тридцять вісім поранених, і я впевнений, що це був досвід, який я ніколи не забуду. У будь-якому разі Вільямс, Кембол і я вийшли цілком безпечно”, — писав британський піхотинець Річард Фредерік в червня 1915 року.
Натомість листування в Червоній Армії, де проходили військову службу українці, які опинилися в Радянському Союзі, під час Другої світової війни, зазнавали значно жорсткішої цензури: листи, які містили фотографії поранених солдат, вилучали, натомість листи, що містили зневіру в радянській системі, негатив, критичні висловлювання, могли стати приводом для кримінальної справи, а адресанту загрожувало до 10–15 років позбавлення волі.
Листи для українських полонених
Колишні полонені після повернення з утримання у Росії розповідають, якими важливими для них були листи. Колишня політув’язнена Леніє Умерова поділилася, що вони дуже рятують психологічно.
“Якщо є можливість написати листа — пишіть. Це не займе багато часу, але допоможе людині”, — наголошує Умерова.
Правозахисник та військовий Максим Буткевич за час у російському полоні отримав приблизно 500 листів з усього світу, про це розповідав його батько.
“Їм дозволили у колонії писати листи. Формально дозвіл був писати всередині Росії. Звичайно, листування проходило цензуру та перевірку. В один бік ці листи йшли по-різному, півтора-два місяці. Потім листи ці фотографували. Нам надсилали знімки листів. Таким чином ми знали про нього (…) Також під час спілкування Максим повідомив, що близько 500 листів отримав. Він з усіх куточків світу отримав листи і мав можливість спілкуватись. Для нього це було важливо”, — сказав Олександр Буткевич, батько Максима Буткевича.
Як написати лист військовополоненим
Як написати лист військовополоненим. Міністерство реінтеграції України
Київська книгарня “Сенс” на Хрещатику протягом тижня — з 24 лютого до 2 березня — запрошує писати листи політв’язням у Криму.
