За лаштунками зйомок проекту Нового каналу «єПитання» ветеран російсько-української війни, ведучий проекту «Ранок у великому місті» на телеканалі ICTV2 поділився думками щодо найбільш поширених у суспільстві тем про військових
У новому сезоні інтелектуально-розважального шоу «єПитання» з Лесею Нікітюк побачимо дві програми з ветеранами та ветеранками російсько-української війни. Їх мета – не лише показати українцям нових героїв нашого часу, а й допомогти чутливій взаємодії між цивільними та військовими. Один з цих випусків вийшов в ефірі Нового каналу 16 вересня.
Перша команда гравців на 100% складалася з ветеранів, а в команді телеведучих зіграв зірка ICTV2, український доброволець, воїн десантно-штурмових військ, який втратив нижню кінцівку під час оборони Київщини, Олександр Швачка. Після протезування та реабілітації він став не лише амбасадором адаптивного спорту, а й першим на українському телебаченні ведучим-ветераном.
За лаштунками Новий канал поставив Олександру п’ять найпоширеніших запитань про військових, які турбують цивільних.
1. Як ви ставитеся до того, коли незнайомі люди зупиняють на вулиці і дякують? Чи навіть обіймають?
– Я однозначно ставлюся до такого позитивно. Це свідчить про те, що в нас свідоме суспільство. І ми справді все робимо правильно та не дарма.
2. Як пояснювати дітям, чому в чоловіка чи жінки протез замість кінцівки або ж інші ушкодження тіла?
– Якщо змоделювати ситуацію, що дитина на вулиці починає вголос запитувати: «Чому в дяді залізна нога?», то тут 100% мають включатися батьки. Вважаю, що треба пояснювати: «Він втратив кінцівку або ж здоров’я, захищаючи тебе від поганих людей, від росіян». Вважаю, що дорослі мають казати, що пишаються такими людьми. Аби діти розуміли, що захищати свою батьківщину – це справа честі та гідності. Будь-який чоловік має бути готовий боронити сім’ю та країну. І, звісно, для того, аби діти в майбутньому не робили тих помилок, які робило наше покоління – не підтримували жодного контакту з росіянами.
3. Що відчуваєте, коли вам відчиняють двері в магазин чи метро?
– Мені однозначно приємно. Я це сприймаю, насамперед, як знак поваги. Тому, якщо у вас є можливість допомогти таким чином людині з протезом чи будь-якому військовому, не сумнівайтеся.
4. Чи комфортно, коли вас виділяють серед інших людей у буденних послугах? Наприклад, надають знижку в магазині, приносять «нульовий» чек у закладі, забезпечують безкоштовну поїздку в таксі?
– Я не вбачаю в цьому нічого поганого. Якщо людина чи бізнес таким чином хочуть віддячити, то дайте таку можливість. Це може бути важливо для них.
5. Як, на вашу думку, найвдаліше висловити свою повагу та вдячність – словами, жестом, ще якось?
– Найперше та найлегше – просто кивнути головою, поклавши руку на серце. Або можна долонями зробити серденько й показати військовому. Чи навіть просто сказати «дякую» та усміхнутися. Також, якщо хочете, завжди можете підійти й запитати, чи можна потиснути руку та обійняти. Не бійтесь. Якщо для людинм така дія буде комфортна і принесе позитив вам обом, то чому ні. Варіантів подякувати військовому чи ветерану багато. Головне – не забувати, що завдяки їхнім вчинками цивільні мають можливість продовжувати працювати та жити в нашій Україні.
