Головна Культура

Як перезавантажити мозок без свіжого півлітря, пригод та зайвих слів – тут і зараз?

Коли ми втомлені, то кожен стрес б’є по нас сильніше. Це замкнене коло. Поки мозок не відпочине, у нас немає сил витримувати стрес. Психологиня та методистка Центру ментального відновлення «Незламна» Катерина Тімакіна розповідає, як допомогти собі, щоб краще тримати удар сьогодення.

Справа в тому, що людина може «переварювати» високий рівень стресу тільки тоді, коли ми маємо достатньо зовнішніх і внутрішніх ресурсів, щоб спертися на них і витримати навантаження. В психології є таке поняття, як «вікно толерантності». Це наша пропускна здатність сприймати те, що відбувається. Коли «вікно» завузьке, ми дуже важко витримуємо стрес, коли відкрите навстіж – можемо справитися з навантаженням.


Фото: Катерина Тімакіна / Надано Новим каналом

– Коли ми втомлені, багато ночей не спали, і на нас сиплеться нескінченний потік новин – наша пропускна здатність знижується. Це як користуватись компʼютером, який одночасно скачує фільм, рендерить відео та грає в гру, – пояснює Катерина Тімакіна. – Тоді будь-що може вибити нас з колії. Ми закриваємось, заморожуємось та віддаляємося від наших близьких, бо просто не маємо сил бути в контакті.

Розкрити «вікно толерантності» можна завдяки перезавантаженню мозку. Розповідаємо, як це зробити завдяки вправі «Тропічний дощ». Її бажано робити разом з колегами чи дітьми.

Уявіть, що ви йдете парком. І тут підіймається вітер (ми інтенсивно тремо в долоні, імітуючи вітер).

Починають падати перші краплинки дощу (ми клацаємо пальцями – це звук крапельок).

Дощ все сильнішає (схрестивши руки на грудях, по черзі кожною рукою ляскаємо себе по плечах, підвищуючи інтенсивність «дощу») .

Дощ перетворюється на зливу! (плескаємо себе долонями по ногах, стегнах, тулубу).

І ось починається град! (інтенсивно тупочемо ногами по підлозі).

Тепер дощ стишується, а ми робимо всі вправи у зворотньому порядку.

Корисна порада:
Якщо у вас немає можливості встати і повноцінно зробити всю вправу, можна обмежити її до «Обіймів метелика». Скрестивши руки на грудях, ми досить інтенсивно хлопаємо себе по плечах. У момент перехресних оплесків ми перевантажуємо півкулі нашого мозку, а наша пропускна здатність переживати стрес збільшується.

Фото: скринм з фільму “Тупий і ще Тупіший 2 / Dumb and Dumber 2