Вінсент Віллем ван Гог (1853–1890) – нідерландський художник, чия художня практика дала початок для розвитку постімпресіонізму. Протягом життя він не здобув визнання, проте після смерті його доробок вплинув на формування наступних поколінь художників та розвитку різних напрямів у мистецтві. Його твори вирізняються манерою письма, інтенсивною колірною палітрою та прагненням передати емоційний стан через зображення. Велика частина колекції творів митця зберігається у Музеї Ван Гога в Амстердамі – там, до речі, є і україномовні аудіогіди, записані акторкою Ірмою Вітовською.
Яна Качковська розповідає про основні періоди життя Ван Гога, художню практику та вплив на формування подальшої історії мистецтва.
Ранній період життя та пошук покликання (1853–1880)
Вінсент ван Гог народився 30 березня 1853 року в місті Ґроот-Зюндерт у Нідерландах у родині протестантського пастора. Виховували його, послуговуючись строгими релігійними та моральними настановами, що сформували світогляд художника. Мистецтвом він цікавився з дитинства, але юність провів у різних сферах — працював у філії міжнародного аукціонного дому Goupil & Cie, викладав, займався місіонерською діяльністю серед шахтарів у Бельгії.
Досвід життя серед маргіналізованих груп суспільства вплинув на його подальшу увагу до зображення життя простих людей. У 1880 році, після кількох особистих і професійних криз, Ван Гог вирішив знайти своє вираження у творчості. Цей вибір підтримав його молодший брат Тео, який залишався основним фінансовим і моральним опікуном та вірним товаришем Вінсента протягом усього життя.
Початок творчості (1881–1885)
У 1881 році Ван Гог повернувся до родини, яка на той час проживала в місті Еттен. Тут він почав активно малювати з натури, зокрема сільські пейзажі та людські фігури. Переїзд до Гааги дав йому змогу навчатися в Антона Мове, де художник отримав базові знання роботи з аквареллю та олійними фарбами.
Вінсент часто звертався до побутових сюжетів, замальовував міські краєвиди, вивчав лінійну перспективу. У цей час склалися складні стосунки з Сін Горнік — вдовицею, яка працювала повією, пізніше вона стала його натурницею. Попри незгоду рідних, Ван Гог деякий час підтримував з нею романтичні взаємини, проте врешті визнав, що не зможе суттєво вплинути на її долю.
Ван Гог ніколи не писав історичних сцен чи міфів. Його сюжети — це поле, дерева, хата, селяни, вази із квітами.
Вплив голландського реалізму і тема праці
Перші художні орієнтири митця були тісно пов’язані з нідерландською живописною традицією.
Він виховувався в середовищі, де картини Рембрандта, Франса Галса чи Брейгеля сприймалися як взірець змалювання “простого життя”. Під враженням від Рембрандта він шукав у мистецтві динамічну силу образу.
Як зазначає Ян Галскер, Ван Гог на ранньому етапі тяжів до темної палітри та драматичного освітлення, що характерно для творчості пізнього Рембрандта.
Після переїзду до регіону Дренте та нетривалого перебування там художник оселився в селі Нюнен, де розпочався його так званий селянський період. Він зосередився на зображенні сільського життя, прагнучи передати гідність і реалії праці.
Його інтерес до зображення селян, зокрема у роботі “Їдці картоплі” (1885), розвивався в дусі Жана-Франсуа Мілле — французького художника-реаліста, чия увага до праці селянина як благородного акту відбилась у пам’яті Ван Гога. В одному з листів він писав:
“Мілле мені ближчий, ніж будь-хто інший. Його селяни — як апостоли нового часу” (лист до Тео, лютий 1885, № 470).
Жан-Франсуа Мілле, “Повернення теля, що народилося в полі”, близько 1860, олія на полотні, 49,5х61 см, Princeton University Art Museum. Google Art and Culture
Ван Гог в цій картині застосовував техніку “зламаних тонів”: він уникав чистих кольорів натомість використовував складні суміші. Такий підхід дозволяв йому досягати візуальної глибини й точності навіть у стриманій, темній палітрі. Завдяки поєднанню близьких, але не ідентичних відтінків поверхня полотна набувала живого, мінливого характеру, що збагачує сприйняття кольору і створює враження внутрішнього світіння.
Цей період творчості Ван Гога позначений щільною фактурою мазка, темною гамою та зосередженістю на побутових сюжетах.
Знайомство з авангардом і пошук нового стилю (1886–1888)
Після переїзду до Парижа в 1886 році Ван Гог відкрив для себе нове мистецьке середовище. Знайомство з Камілем Піссарро, Анрі Тулузом-Лотреком, Полем Гогеном, Жоржем Сера та Полем Сіньяком стало поворотним моментом.
Картина “Порт Ла-Рошель” Поля Сіньяка. Фото: Hulton Fine Art Collection/Getty Images
Він відмовився від темної палітри на користь чистих кольорів та відкритої композиції. Під впливом імпресіоністів почав працювати з природним освітленням і аналізувати враження як головну естетичну категорію.
“Імпресіоністи навчили мене бачити кольори, яких я раніше не помічав”, — зазначав Ван Гог у паризькому листуванні.
Втім, митець не прийняв цілковито оптичний аналітизм неоімпресіоністів. Він захоплювався технікою пуантилізму Сіньяка та Сера, але застосовував її більш вільно.
Площинність і декоративність
В особливий спосіб на формування стилю Ван Гога вплинуло японське мистецтво. Як і багато його сучасників, він захоплювався укійо-е Хокусая, Утамаро, Хірошіге. Їхня площинність, декоративна композиція та спрощення контурів стали для митця відкриттям нового способу бачення світу.
Ван Гог колекціонував японські гравюри: перебуваючи у постійному контакті з ними у власній майстерні, він підсвідомо переймав і частково наслідував манеру.
“Все моє мистецтво є якоюсь мірою під впливом Японії”, — писав він братові в 1888 році.
Цей вплив простежується й у філософії — зосередженості на миттєвості, спогляданні природи, гармонії людини та світу. Картини “Квітучий мигдаль” (1890) та “Сливовий сад у Камейдо (після Хірошіге)” (1887) є прямими цитатами або варіаціями на японські теми.
Попри інтенсивний розвиток життя в Парижі було емоційно виснажливим. У 1888 році Ван Гог вирішив переїхати на південь Франції, в Арль, шукаючи натхнення в природному середовищі.
Вінсент ван Гог, “Сливовий сад (за Хірошіге)”, 1887, олія на полотні, 55,6 х 46,8 см, Van Gogh Museum, Амстердам. Van Gogh Museum Amsterdam
Творча концентрація (1888–1889)
В Арлі художник створив низку творів, зокрема “Соняшники”, “Жовтий будинок”, “Спальня в Арлі”, пейзажі з квітучими деревами й місцевими краєвидами. Фактура живопису Ван Гога стала впізнаваною завдяки його майже скульптурному мазку. Його пензель йде за ритмом внутрішнього переживання. У роботах, написаних в Арлі, колір працює не як засіб реалістичного зображення, а як метафора внутрішнього стану.
Ван Гог прагнув заснувати “Майстерню Півдня” — творче середовище для митців. У жовтні 1888 року до нього приєднався Поль Гоген, однак між художниками виникали часті суперечки.
У своїх листах Вінсент пояснював братові Тео, що прагне передати “емоцію через колір”, а не наслідувати природу. Як зазначають Стівен Нейфех та Грегорі Сміт, “Ван Гог бачив у кольорі не стільки інструмент фіксації поточного стану, скільки знаряддя вираження — майже еквівалент музики”.
Славнозвісне відрізане вухо художника
У грудні того ж року, під впливом нервового напруження, Ван Гог відрізав собі частину вуха. Після цього його шпиталізували. Тривожний стан художника можна прослідкувати у його роботах — наприклад, у “Нічному кафе” (1888), де стіни палають червоним, а підлога світиться зеленим, відчувається майже агресивне психічне напруження.
Стівен Нейфех та Грегорі Сміт зауважують, що митець використовував колір “не для приємності, а для певного збурення”. Поль Гоген залишив Арль.
Попри психологічну нестабільність Ван Гог продовжив працювати. У його творах цього періоду посилюється виразність мазків, емоційна напруга та експеримент із формою.
Вінсент ван Гог, “Автопортрет із відрізаним вухом та люлькою”, 1889, полотно олія. 51 х 45 см. Приватна колекція Ставроса Ніархоса. Суспільне надбання
Період лікування (1889–1890)
У травні 1889 року Ван Гог добровільно звернувся до психіатричної лікарні Сен-Поль-де-Мозоль у Сен-Ремі-де-Прованс. Там він працював у саду та майстерні лікарні, створивши близько 150 робіт за рік.
Мазок художника рідко є пласким. Часто він наносив фарбу густо, пастозно, використовуючи імпасто, що додавало фізичної присутності образу.
У “Зоряній ночі” (1889) небо написане такими хвилями кольору, що воно здається живим — наче колір пульсує в ритмі тривожного сну.
Вінсент ван Гог “Зоряна ніч”, 1889. Google Art and Culture
Попри періодичні загострення психічного розладу, Ван Гог залишався надзвичайно активним у творчості. Він писав Тео листи, в яких висловлював надію на покращення стану. Картина “Квітучий мигдаль”, створена на честь народження племінника, свідчить про здатність художника до емоційного зв’язку навіть у складний період.
У 1890 році Ван Гог отримав перше серйозне визнання — його твори були представлені на виставках у Брюсселі та Парижі, де привернули увагу критиків і колег.
Останні роки життя
У травні 1890 року художник оселився в селі Овер-сюр-Уаз поблизу Парижа, під наглядом лікаря Поля Гаше. За кілька місяців він створив приблизно 70 полотен — пейзажів, портретів і сцен з навколишньої місцевості. Попри зовнішню активність емоційний стан Ван Гога залишався нестабільним.
Новини про фінансові труднощі брата Тео спричинили посилення тривоги. Художник здійснив замах на своє життя, 27 липня 1890 року, вистріливши з револьвера в полі поблизу Овер-сюр-Уаз. Ван Гог повернувся до готелю, де мешкав, і помер через два дні — 29 липня — від отриманого поранення. Його поховали на кладовищі в Овері.
Мистецька спадщина
Ван Гог помер, не маючи справжнього визнання. Проте вже на початку ХХ століття його творчість стала ключовим джерелом натхнення для експресіоністів (Кірхнер, Мунк), фовістів (Матісс, Дерен) і навіть абстрактних художників (Кандинський).
Анрі Матісс, “Блактина оголена” 1907 рік. Сайт Henri Matisse
Здатність Ван Гога передавати емоційний стан через форму та колір відкрила нову мову в європейському мистецтві.
Художника вирізняло з поміж інших те, що він не копіював жоден із цих впливів буквально. Його творчість — це синтез, у якому голландська щирість, французький колір і японська площинність перетворюються на щось нове.
Як зазначає Рейнер Мецігер, “Ван Гог був художником, який постійно поглинав впливи — і завжди вивільняв їх через свою внутрішню бурю”.
Вінсент ван Гог “Коріння дерев”, 1890 рік, полотно, олія 50 х 100 см. Музей Вінсента ван Гога, Амстердам. Vincent Van Gogh Foundation
Після смерті Вінсента ван Гога залишилося понад 850 живописних полотен і понад 1300 графічних робіт.
Його листування з братом Тео, опубліковане згодом, стало джерелом для вивчення поглядів і життєвого шляху художника. Його творчість вплинула на покоління митців, зокрема експресіоністів і фовістів.