Це виставка про мову та два глибинні відчуття: любов і лють. На початку повномасштабної війни ми по-різному переживали схожі емоції. Але як їх назвати? Яку форму їм дати? Мисткиня Оля Федорова велику війну зустріла у рідному Харкові, через місяць після вторгнення вона почала добирати слова до пережитих емоцій: писала на текстилі слова, які відображали її злість і водночас її стійкість — це відгукувалося її підписникам в Instagram.
13 жовтня у дніпровській галереї “Артсвіт” відкрилася виставка Олі Федорової — перша після 24 лютого, де зібрано декілька серій її робіт, що відображають текстові та візуально-поетичні практики мисткині. Сама художниця називає виставку фіналом певного творчого етапу: практик писання та візуальної поезії.
Суспільне Культура пропонує короткий огляд виставки Олі Федорової “Любов | Лють” та розповідає, чому вона має терапевтичний ефект.
“Лють — то є меч, а любов — то броня”
“Лють — то є меч, а любов — то броня. Але любов також може стати мечем — проти тих, хто не має любові, або ж просто боїться любити. В такому разі лють стає бронею. Аби виграти всі свої війни — нам потрібні обидві. Меч та броня. Любов та лють”, — пише у тексті до виставки Оля Федорова.
Мисткиня Оля Федорова. Колаж: Вікторія Желєзна/Суспільне Культура
Назва виставки “Любов | лють” відсилає до однойменної роботи мисткині. Але спершу в ній були інші акценти. Рік тому, під час вимушеного виїзду до міста Грац (Австрія), Федорова на папері створила роботу “Лють | Любов” з чорною рискою. Однак коли почалася підготовка до виставки, художниця сказала, що хоче назвати її “Любов | Лють”, а замість чорного додати червоний колір.
Робота Олі Федорової “Любов | Лють”. Фото: Оля Василець/”Артсвіт”
“Змінюється акцент. Рік тому в більшості з нас переважала лють, але не те що ми не були здатні на любов. Спочатку була лють до ворога, ми як один організм випромінювали її, щоб зупинити навалу. А любов — всередині, ми не акцентувались на ній. А зараз, мабуть, ми маємо знову повернутися до любові… І робота виглядає так, наче підкреслюєш потрібне”, — ділиться своєю інтерпретацією проєктна менеджерка галереї “Артсвіт” та кураторка виставки Олександра Шовкун.
Сама виставка відсилає до різних станів проживання війни. Вона складається з двох великих серій та декількох малоформатних робіт поза серіями. Перша серія — “Скрижалі люті” — це роботи, які Федорова почала створювати в харківському бомбосховищі у перші місяці великої війни як реакцію на травматичні події. Друга серія — “Вправи з гніву” — стосується проживання злості та інших емоцій, коли мисткиня вимушено виїхала за кордон, а також стосується її спроб осмислення дому. Закінчується все молитвою та віднайденням власного голосу.
“Скрижалі люті”: завдання — не з’їхати з глузду
Роботи з цієї серії повертають у момент найбільшої емоційної та фізичної напруги, коли думки чіткі, немає напівтонів, а найголовніше — вижити. Першу роботу зі “Скрижалей люті” Федорова створила 24 березня 2022 року. Тоді під рукою не було паперу потрібного розміру, але була постільна білизна від бабусі та інший текстиль.
Текстильна робота Олі Федорової. Фото: Оля Василець/”Артсвіт”
“Завдання було не створити роботу, а не з’їхати з глузду. Потім куратори та арткритики кажуть, що це (робота з текстилем — Ред.) феміністична техніка, яку використовували перші феміністичні художниці, щоб порушити питання жіночої праці”, — розповідає мисткиня під час авторської відеоекскурсії.
На тканині Федорова ручкою писала поезію: замовляння, закликання до ворога та молитви. Для неї це була психологічна практика з проговорення люті, яка віднайшла відгук і серед її Instagram-підписників. “Мені здається, що в момент найгіршої ситуації ти дуже сфокусований. Мозок не дає емоціям проявитися, щоб не розкиснути (…) Коли Оля почала викладати у соцмережі [роботи], це були ковтки повітря. Ось слова, які я шукала”, — згадує Олександра.
Текстильна робота Олі Федорової. Фото: Оля Василець/”Артсвіт”
У Харкові з’явилися роботи “Я не піду, я не впаду, стоятиму…”, “Я — вогонь, що спалює всіх, хто прийшов руйнувати мій дім…”, “Я — куля у серці ворога, я — сльоза по загиблих героях…”, “Віднині, де б ти не ховався, я знайду тебе…” Виділяється серед решти яскраво червона ковдра з українським народним замовлянням — це єдиний неавторський текст у серії. Цю роботу мисткиня зробила пізніше за інші — у липні цього року.
Робота з українським народним замовлянням. Фото: Оля Василець/”Артсвіт”
Не представлена на виставці текстильна робота “Імперія здохла”, натомість її можна послухати в аудіоформаті — Федорова рефлексує над тим, що імперія вже розкладається і ми спостерігаємо процес її тривалого розпаду.
“Мова, яку я мрію забути”
“Це найпопулярніша робота в моєму Instagram”, — каже Оля Федорова у відеоекскурсії. Олександра Шовкун додає, що це й одна з робіт, яку найчастіше фотографують на виставці.
Робота Олі Федорової з виставки “Любов | Лють”. Фото: Оля Василець/”Артсвіт”
Повномасштабне вторгнення багатьох українців підштовхнуло перейти на українську мову — наприклад, опитування за жовтень 2022 року свідчить, що після 24 лютого 57 % українців повністю перейшли на українську або почали використовувати її частіше. Тож переосмислення свого минулого, намагання його прийняти стосується наразі багатьох українців, і Федорова артикулює це у роботі “Є стільки мов, які я хотіла б вивчити, і тільки одна, яку мрію забути”.
“Досліджуючи історію мого регіону, міста та сім’ї, я розумію, що мені нікого звинувачувати у своїй російськомовності, крім Росії. Я намагаюся виправити те, до чого історія змусила мою родину, а через них мене — до русифікації. Я намагаюся українізуватися у мовленні та контенті. Але моя перша мова — російська, я зізнавалася у коханні російською — цього не викинеш, хоча мені б дуже хотілося (…) Я не знаю, чи вдасться позбутися провини за свою російськомовність. Не позбавитися свого російськомовного бекграунду, а нашарувати на нього якісніший україномовний”, — поділилася мисткиня.
“Вправи з гніву”: коли хочеться вдарити
“Відчуття, коли підіймається енергія та стискається кулак, а ти нікого не можеш вдарити, але дуже хочеться. Для мене оце «вдарити» — написати ці роботи”, — так мисткиня описує другу серію, над якою почала працювати в Австрії.
Фото: Оля Василець/”Артсвіт”
Перші з них вона створила торік після того, як Росія почала масовані обстріли інфраструктури. Ці роботи вперше показали в “Єрмілов Центрі” у Харкові весною — якраз після чергового обстрілу та під час блекауту, на відкриття приїхала і сама художниця. Зазвичай Оля Федорова не використовує лайку в роботах, але цього разу є винятки: “Та щоб ви здохли с*ки”, “Як же ви за*бали” та “Я вас всіх бл* ненавиджу” — у них відчувається вивільнення злості, як це буває під час виступів комікеси Насті Зухвалої, яка разом з аудиторією кричить, як ненавидить росіян.
Олександра дивується, як мисткині вдалося стримувати себе під час роботи над “Як же ви за*бали”: “Я не знаю, як можна так обережно, дуже точно писати цю емоцію. Це як треба її стримувати? Вона викладала фото, де пише саме цю роботу: спочатку начерк олівцем і вже по ньому обережно пишеться слово. Але ж які емоції бушують”. Після створення напису мисткиня продовжує показувати гнів на папері, зіжмакавши його.
Оля Федорова ділиться процесом створення роботи “Як же ви за*бали”. Фото: Instagram/Olia Fedorova
Але не всі роботи в серії прямолінійно говорять про гнів. Наприклад, “Ми всі повернемось, ми все повернемо” стосується надії (мисткиня створила роботу на новий 2023 рік), а “Я просто хочу додому” говорить ще й про відчай і страх зізнатися собі в бажанні повернутися. Тематично продовжує роздуми малоформатна робота “Страшно залишати, страшно залишатись”, яку Оля створила влітку на клаптику паперу для запікання.
“Я біженка. Мені страшно залишати свій безпечний дім за кордоном. Тому що страшно їхати у країну, де тебе кожної секунди може вбити бомба чи ще щось. Але і страшно залишатись у безпечному домі, тому що страшно в якийсь момент зрозуміти, що ти більше не належиш Україні (…) Я відчуваю, що можу повернутися, а мені місця нема, я не буду себе більше відчувати як вдома, це мені дуже страшно”, — розповідає Федорова, додаючи, що робота стосується і тих, хто залишається в Україні.”
Фото: Оля Василець/”Артсвіт”
Тема замовлянь зі “Скрижалей люті” продовжується двома молитвами у другій залі. У фізичному втіленні є “Захисна завіса” — це фіранка, на якій написаний текст молитви про захист оселі та всіх її мешканців. Оля Федорова створила її з двох інших молитов — “Сім хрестів” та тексту молитви, який попри атеїстичний Радянський Союз зберігся серед документів прадіда. Ще одна молитва — в аудіоформаті. “Молитва на мене, на те, щоб я не просто була в безпеці, а не забувала, хто я, де б не була”, — ділиться Оля.
Робота Олі Федорової “Я повертаю свою силу”. Фото: Оля Василець/”Артсвіт”
Завершує другу залу та виставку загалом робота про віднайдення та повернення власного голосу, яка спершу навіть не планувалася для експозиції. Ця робота проводить паралелі між тим, як патріархальний устрій намагається підкорити жінок та як Російська імперія намагається колонізувати інші території.
Частина робіт із “Вправ з гніву” існує в українському та англійському варіантах. Але на виставці у Дніпрі вирішили показати роботи лише українською мовою.
Картина “Небо над Харковом”, яку розіграли для збору на армію. Фото: “Артсвіт”
Доповнюють виставку благодійні збори на військо разом з Олею Федоровою. Наприклад, в “Артсвіті” з’явився благодійний мерч “Любов | Лють” — лімітована серія листівок і постерів. Також галерея запускала розіграш картини Олі “Небо над Харковом” — за донат від 300 грн можна було виграти роботу, створену минулої осені, під враження від харківського нічного неба у блекаут. Загалом зібрали понад 8 тисяч гривень на потреби 80-ї бригади. Тепер “Артсвіт” готується до нового розіграшу.
“Слів забракне, але вам вдалося”
Виставка зрозуміла на рівні відчуттів, вона проговорює та створює фізичне підтвердження того, що на думці у багатьох, але те, що інші, можливо, не наважувалися сказати вголос. Про ненависть і водночас любов, про страх перед майбутнім і водночас надію на нього, про власну силу і водночас слабкість, про минуле і спроби його переосмислити.
На підвіконні в галереї лежить великий червоний блокнот — Книга відгуків — і ручка. Записи у книзі органічно продовжують саму виставку. “Слова, які я сама шукала, та не могла знайти”, “Слів забракне, аби описати наші емоції, здавалось би. Але вам це вдалося ідеально”, “Немає гарних чи поганих емоцій, відчуттів. Є правда. І правду важливо говорити чітко і голосно”, — пишуть відвідувачі та відвідувачки, залишають малюнки та цитують Сергія Жадана (“Любов варта всього”).
Олександра Шовкун на початку листопада проводила кураторську екскурсію виставкою. Але каже, що “Любов | Лють” зрозуміла й без пояснень, коментарі ж дозволяють розмежувати періоди створення робіт — на ті, що були зроблені у Харкові, та на ті, що з австрійського Грацу.
Виставка — наче прозовий твір чи фільм із зав’язкою, кульмінацією та фіналом, після якого можна видихнути, відчути “це переживаю не лише я!” Як каже сама Оля Федорова: “Я маю скіл оформлювати емоції у точні слова. Люди, які поки не мають такого вміння, можуть позичити ці слова. Я дуже рада, що допомагаючи собі, допомагаю й іншим”.
Виставка триватиме у галереї “Артсвіт” у Дніпрі до 13 січня 2024 року. Вхід вільний.
