“Я обожнюю ту епоху, коли люди вірили, що ромкоми можуть сказати все, можуть бути найглибшими фільмами — попри всю легкість свого жанру”, – каже Девід Фрейн, ірландський сценарист і режисер, якому раптом випало екранізувати один із найкращих голлівудських сценаріїв останніх років у партнерстві з культовою студією А24.
До виходу в український прокат його стрічки “Вічність” про любовний трикутник у потойбіччі Анна Джмелик розповідає, як знімався фільм, якому критики вже пророкують статус нової класики романтичних комедій.
Сюжет “Вічності” починається з того, що літній чоловік Ларрі Катлер (Майлз Теллер) несподівано помирає і приходить до тями молодим у хаосі своєрідної перевальної станції між цим і потойбічним світом — на Перехресті, де новоприбулим пропонується нескінченний вибір можливих загробних життів. Але є один нюанс: координаторка загробного життя (Да’Він Джой Рендольф) повідомляє Ларрі, що у нього є лише один тиждень, аби вирішити де і з ким провести цілу вічність.
Та коли незабаром після Ларрі на станцію прибуває його дружина Джоан (Елізабет Олсен), з якою вони прожили майже все земне життя, вона виявляє, що тут на неї чекає не лише її чоловік, але і її перше кохання — Люк (Каллум Тернер), який загинув у Корейській війні. Люк 67 років працював барменом на Перехресті, щоб дочекатися коханої і провести вічність із нею. Джоан постає перед неможливим вибором: між чоловіком, з яким вона провела своє життя, та чоловіком, який обіцяє їй життя, яке вона могла б прожити.
“Я уявляв Перехрестя як середовище, що є інтенсивною скороваркою для посилення мук неможливого рішення Джоан. Для мене було життєво важливо, щоб для Джоан насправді не було правильного чи неправильного вибору. В цій історії немає хорошого хлопця чи поганого хлопця. І мене захоплює ідея, що глядачі будуть сперечатися про те, чи зробила вона правильний вибір”, — каже режисер Девід Фрейн.
Студія А24 і сценарій з “Чорного списку Голлівуду”
“Чорний список Голлівуду” (The Black List) — звучить не дуже, але насправді це своєрідний знак якості для сценаріїв. Цей список публікується від 2005-го і формується за результатами опитування топів кіностудій і продюсерських компаній, які обирають найкращі серед вже написаних та представлених індустрії, але ще не відзнятих сценаріїв. Загалом фільми, сценарії яких колись потрапляли до цього списку, але зрештою пішли в роботу, заробили понад $25,5 млрд, 241 раз були номіновані на премію “Оскар”, 205 разів — на “Золотий глобус”, і здобули 48 та 40 нагород відповідно.
У 2022 році сценарій Патріка Каннена до фільму “Вічність” вирвався на перші позиції у “Чорному списку”. Він зацікавив продюсерів студії А24 — братів Тревора і Тіма Вайтів. Студія, відома своєю підтримкою “нетипових”, але стопроцентно глядацьких проєктів, радо взяла “Вічність” у роботу, і запросила “маленького ірландського інді-режисера”, як каже про себе Девід Фрейн, стати співавтором сценарію та режисером цього “потойбічного ромкому”.
Елізабет Олсен, Каллум Тернер і Майлз Теллер: потойбіччя на трьох
Що важливіше: шалена енергетика всепоглинальної юнацької пристрасті чи непохитна відданість і вірність десятиліть сімейного життя? Це питання Джоан Катлер обговорює сама з собою, усвідомивши, що обидва чоловіки — і перший, і другий, — бажають провести з нею цілу вічність. Щоб глядачі справді відчули всю складність цього вибору, Фрейну були потрібні актори, між якими на екрані виникла б справжня хімія. Пошук тривав довго, і зрештою двох головних героїв свого фільму режисер знайшов зовсім не там, не можна було б очікувати: він залучив двох голлівудських зірок, яких частіше бачать у суворих драмах чи екшнах, аніж у ромкомах.
Так, на роль Ларрі був затверджений Майлз Теллер, відомий зокрема за драмою Дам’єна Шазелла “Одержимість” і блокбастером “Топ Ґан: Меверік”. А Джоан втілила Елізабет Олсен — Багряна відьма / Ванда Максимова зі всесвіту Marvel і водночас зірка незалежного кіно.
“Я люблю, коли актори роблять те, чого від них не очікують, — каже Фрейн. — Ми знаємо Майлза та Елізабет як неймовірних драматичних акторів, але мало хто здогадувався, наскільки вони можуть бути кумедними. Вони обоє надзвичайні у балансуванні комедійного елементу зі справжніми глибокими емоціями. Я чесно не можу говорити про них, не впадаючи у незграбні вихваляння! Думаю, вони просто знесуть глядачам дах у цьому фільмі”.
Майлз Теллер зізнається, що історія Ларрі та Джоан нагадала йому про сімейну пару, яку він добре знає, — його власних дідуся та бабусю, які також провели разом чудові шість десятиліть. “Я багато думав про їхні стосунки, і перед початком зйомок я просто спостерігав за ними, намагаючись вловити їхню динаміку взаємодії”, — розповідає актор.
Елізабет Олсен також розмірковувала про те, як це — ділити свій світ із тим самим чоловіком набагато довше, ніж живе вона сама.
“Ми з Майлзом обоє були налаштовані на ідею, що у шлюбі, який триває 65 років, люди напрацьовують абсолютно унікальну динаміку стосунків. Має відчуватися невимушена легкість у тому, наскільки природно вони переплетені у своїх способах мислення, — каже Олсен. — Так багато всього пов’язує Джоан і Ларрі. Я думаю, що найбільше вона любить те, як Ларрі завжди підтримує її та змушує сміятися. Він непроста людина, але в цьому його чарівність. І Джоан вважає його маленькі неврози зворушливими”.
Але окрім Ларрі є ще й Люк, якого зіграв Каллум Тернер, відомий за франшизою “Фантастичні звірі” та серіалом “Володарі неба”.
“З Люком Джоан відчуває те збуджене, запаморочливе кохання, яке ти маєш до того, як насправді пережити усі величезні перешкоди, з якими стикаєшся, розділяючи з кимось життя, — підкреслює Олсен. — Джоан і Люк не мали шансу побудувати довготривалі стосунки, тому Люк у її свідомості романтизований. І за 67 років Джоан знову переживає із ним трепет першого кохання”.
Дизайн Перехрестя: бруталізм, “Виставка вічностей” і улюблений за життя гардероб
“Я люблю розповідати історії через декорації, через візуальні елементи”, — зізнається Девід Фрейн. Щоб втілити це, він залучив до роботи над “Вічністю” першокласну команду, включно з оператором-постановником Руайрі О’Браєном, художницею-постановницею Зазу Маєрс та лауреатом премії “Оскар”, художником з костюмів Ангусом Стреті (“Мулен Руж”, “Дедпул”). Зусилля творчої команди надали Перехрестю глибини, текстури та реальності місця, яке зависло на півдорозі між фантазією та повсякденним бюрократичним хаосом земного життя.
Перед початком продакшену Фрейн створив лукбук, який був збірником його найулюбленіших фільмів.
“У моїй голові було поєднання фільмів «Квартира» Біллі Вайлдера, «Сходи в небо» Майкла Пауелла та Емеріка Прессбургера і «Співаючи під дощем» Джина Келлі та Стенлі Донена. Але візуально все пішло своїм власним шляхом, — розповідає режисер. — Перехрестя — це інтенсивно штучний світ, повністю орієнтований на продаж. У цьому божевіллі та безлічі рекламних оголошень все спрямовано на те, щоб померлі швидко робили вибір. І щоб потойбічне життя продовжувало функціонувати”.
“Девід описав Перехрестя як осередок бруталістської архітектури 1960-х років — із залізничним вокзалом, виставковим центром і готелем. Завданням для мене було з’ясувати, як змусити всі ці речі співіснувати в одній структурі таким чином, щоб це виглядало цілісно та природно, — каже Зазу Маєрс. — Ми мали зрозуміти, в який спосіб це місце функціонує як цілісна бюрократична машина. Ми навіть провели справжні підрахунки того, скільки людей може пройти через Перехрестя щотижня, щоб створити відчуття масштабу в нашому проєкті”.
Щойно Маєрс і Фрейн затвердили загальну структуру, створення декорацій пішло шаленими темпами.
“Ми побудували основний набір декорацій за сім тижнів, здебільшого з пінопласту та перероблених матеріалів, що і було екологічно чистим, і дозволило заощадити кошти, — розповідає художниця-постановниця. — Це вимагало купи людей, купи годин роботи й купи турботи та енергії, але в підсумку ми маємо той рівень деталізації, який, сподіваюся, змусить це місце відчуватися живим”.
Перехрестя — це більше ніж просто хаб, що переправляє людство у потойбічний світ, адже тут також є розгалужений ринок, що пропонує останній продукт, який вам коли-небудь знадобиться: ваше особисте уявлення про нескінченне блаженство.
Режисер зізнається, що отримав справжнє задоволення від вигадування безлічі вічностей, які пропонуються на Перехресті.
“Велика тема фільму — щастя. Особисті уявлення про нього різних людей. Тож придумувати різноманітні рекламні слогани для різних вічностей було цікавим способом дослідження найбільш ескапістських і нішевих ідей щастя”, — каже Фрейн. “Кожна вічність отримала власну індивідуальність, естетику та графіку, водночас зберігаючи інтегрованість у дизайн фільму загалом, — додає Маєрс. — Частиною веселощів було розмірковувати про те, як те, чого люди хочуть для вічності, може змінюватися з часом. Деякі вічності настільки вийшли з моди, що були зняті з виробництва, тоді як інші настільки популярні, що їх тепер надмірно бронюють”.
Коли новопомерлі висаджуються з поїздів на вокзалі Перехрестя, вони з’являються в одязі, в якому були на момент смерті. Деякі прибувають у лікарняних халатах, тоді як інші виходять із поїздів у костюмах або з парашутами, що свідчить про випадкову смерть. Але, опинившись у своїх тимчасових готельних номерах, кожен новоприбулий чи новоприбула знаходить шафу мрії, наповнену улюбленим одягом зі свого земного життя.
Для художника з костюмів Ангуса Стреті завдання розробити одяг у різних епохах і вікових діапазонах було захопливим. “Джоан прибуває на Перехрестя як жінка років двадцяти, а потім у флешбеках ми бачимо її дитиною, підліткою, молодою жінкою, яка зустрічає Люка. Згодом — старшу Джоан, яка у 1970-х вперше зустрічає Ларрі. Ми мали створити гардероб, зібраний нею за понад 50 років життя, і використати його, щоб відобразити те, як Джоан стає все більш і більш комфортною для себе самої”, — розповідає художник з костюмів.
Для Ларрі він створив стиль, що відповідає його зовнішньому вигляду в потойбічному житті — такого собі татуся середніх років. На контрасті Люк — молодий, елегантний хлопець, втілення шику 1950-х. “Але Люк має доволі обмежений гардероб, тому і Люк, і його одяг наче застрягли у часі”, — підкреслює Стреті.
“Мені сподобалося працювати з цим гігантським полотном, будувати архітектуру Перехрестя та грати з нескінченними можливостями вічностей. Але я ніколи не втрачав з поля зору той факт, що найголовніше, що я хотів зробити — це оспівати любов у її багатьох формах, подивитися на те, як наше уявлення про кохання змінюється з часом, і занурити вас у неможливий вибір жінки, розірваної між двома чоловіками, які в різний час означали для неї все. У мене був шанс сказати все, що я коли-небудь хотів сказати про любов і життя”, — підсумовує Девід Фрейн.