Нещодавно “Азов” запустив нову рекламну кампанію — “А мій в «Азові»”. Ця фраза звучить у розмовах: наприклад, в одному з відео жінка на ринку скаржиться на те, що чоловіки сидять вдома, адже бояться йти служити. У роликах взяли участь, зокрема, справжні матір (Людмила Кузьменко) та дружина (Юлія Лободюченко) військових. Також уже випустили ролик, присвячений жінкам у лавах ЗСУ. Реклама викликала обговорення: частина аудиторії вважає, що відео транслює правильний меседж та дає голос рідним і близьким військових, інші ж переконані у тому, що це поганий підхід до рекрутингу та розділяє суспільство. У різні історичні періоди, зокрема під час Другої світової війни, держава шукала, як просувати мобілізацію та заохочувати йти до війська або працювати на його потреби.
Анастасія Шквира для Суспільне Культура зібрала приклади того, як країни закликали до спротиву за допомогою агітаційних плакатів та кіно під час Другої світової війни.
Плакати й постери як інструмент публічної комунікації під час війни
Під час Другої світової війни постери були одним із найголовніших закликів до масової мобілізації, кожна країна створювала їх на основі власних політичних ідей та пропаганди.
У США одним із найвідоміших став плакат із Дядьком Семом, створений Джеймсом Монтгомері Флеггом із підписом: I Want You for the U.S. Army (“Ти потрібен армії США”). Цей плакат був створений ще під час Першої світової війни, та через його тривалу популярність постер знову використали під час Другої світової з незначними змінами.
Плакат I Want You for the U.S. Army (“Ти потрібен армії США”), створений ще під час Першої світової війни. Library of Congress
Ідею створення загального національного образу США запозичили у Великої Британії, адже ще на початку Першої світової війни британці створили власного військового героя — лорда Кітченера, який закликає кожного до захисту своєї батьківщини.
Плакат з лордом Кітченером. Imperial War Museums
Одним із найпопулярніших британських мотиваційних плакатів часів Другої світової війни є Keep Calm and Carry On (“Зберігайте спокій та продовжуйте”). Такі плакати випускали незадовго до початку війни, у той час вони мали обмежене розповсюдження. Водночас навіть через десятиліття цю мотиваційну фразу продовжують використовувати, не лише у воєнному контексті.
СРСР, своєю чергою, сформував узагальнений портрет матері, що закликає своїх синів стати на захист держави.
Створення єдиного образу країни в уяві суспільства стало важливою складовою в зміцненні національної згуртованості та патріотизму, а персоналізований заклик до об’єднання сприяв формуванню відчуття особистої відповідальності за спільне майбутнє.
Мобілізаційні кампанії охоплювали не тільки фронт: плакати зверталися і до тилу, спонукаючи громадян підтримувати армію працею та ресурсами.
Плакат з написом We can do it, на якому зображена Клепальниця Розі — узагальнений образ американської робітниці в часи Другої світової, став частиною національної кампанії США, що мала на меті залучати жінок до роботи, яку, зокрема, раніше виконували чоловіки, але під час війни полишили її на користь армії.
Плакат з клепальницею Розі часів Другої світової війни. National Museum of American History
Під час війни країни страждали від дефіциту працівників в оборонній промисловості та цивільному секторі, тож такі плакати закликали жінок до необхідної для країни праці.
“Жіноча сухопутна армія”, плакат часів Другої світової війни
Плакат, який заохочував жінок приєднуватися до “Жіночої сухопутної армії” — цивільна організація. Imperial War Museums
Водночас попри те, що на жінок покладали більше робочого навантаження, на них залишався тиск щодо зовнішнього вигляду. На плакатах і в кіно, незалежно від того, яку роботу вони виконували — побутову, на фабриці, в офісі чи у війську, — їх зображували гарно вдягненими, нафарбованими та повними сил.
Також під час Другої світової війни червона помада перетворилася на символ патріотичності й стійкості. Рекламодавці США та Великої Британії запровадили політично підкреслені рекламні кампанії, як-от новий відтінок помади “Переможний червоний” (Victory Red).
Постер “Дівчина, яку він залишив”. Getty Images/Library of Congress/Corbis/VCG
Існували різні концепції та методи залучення до військової служби, адже не на всіх діяли мотиваційні написи та щасливі обличчя на постерах. Одним зі способів впливу було використання візуальних образів, спрямованих на пробудження ненависті до ворога.
Нацистський плакат, який розпалював ворожнечу до євреїв. Меморіальний музей Голокосту (США)
Німці широко використовували плакати, що демонізували євреїв та прирівнювали їх до внутрішніх ворогів, які загрожують національній безпеці.
Карикатури також слугували потужним пропагандистським інструментом: вони не лише висміювали та дискредитували ворога, а й формували впевненість у перемозі.
Пропаганда у фільмах Другої світової війни
Фільми завдяки поєднанню звуку та зображення могли мати навіть більший вплив, ніж інші форми. Кіно впливало на аудиторію як інтелектуально, так і емоційно.
В інформаційних кампаніях США Голлівуд займав провідне місце, адже під час Другої світової війни він був залучений до співпраці з Управлінням воєнної інформації США (Office of War Information, OWI), що вимагало створення фільмів, які не лише пропагуватимуть американські ідеї, а й підійматимуть бойовий дух солдатів та народу.
“Найлегший спосіб вкласти ідею пропаганди в голови більшості людей — це подати її через розважальний фільм, коли вони навіть не усвідомлюють, що зазнають пропагандистського впливу”, — стверджував керівник Управління воєнної інформації Елмер Девіс.
Режисер Френк Капра, який створив серію пропагандистських фільмів під час Другої світової війни, 19 серпня 1943 року. Getty Images/Keystone/Hulton Archive
Окрім фільмів, що закликали цивільне населення вступати до лав армії, створювали стрічки, покликані пояснити причини війни та її значення для країни. Одним із таких прикладів стала серія із семи фільмів Why We Fight (“Чому ми воюємо”), яку створили за ініціативою армії США та режисера Френка Капри. Вона пояснювала, чому Сполучені Штати вступили у війну, проти кого вони воюють, а також яку роль громадяни можуть відігравати у перемозі.
Студія Disney також долучилася до американської пропагандистської кампанії, оскільки на початку 1940-х років компанія була на межі банкрутства. І для того щоб зберегти бізнес, засновник студії Волт Дісней уклав контракт із Військово-морськими силами США, який вимагав від Disney створення двадцяти короткометражних мультфільмів про війну для уряду Сполучених Штатів.
У 1943 році на екрани вийшов короткометражний фільм Der Fuehrer’s Face (“Обличчя фюрера”), де головним героєм постає Дональд Дак, який потрапляє в абсурдну реальність та живе і працює в тоталітарній нацистській державі. У фільмі сатирично висміюється культ Гітлера, а тоталітаризм зображений як абсурдна, нелюдська система. Стрічка здобула популярність у всьому світі та отримала “Оскар” за найкращий анімаційний короткометражний фільм 1943 року.
Постер до короткометражного мультфільму Der Fuehrer’s Face (“Обличчя фюрера”) від Disney. Getty Images/LMPC
Нацистська пропаганда використовувала фільми, аби популяризувати ідеї расової переваги арійців та культ Адольфа Гітлера. На замовлення нацистського режиму працювала, зокрема, режисерка Лені Ріфеншталь — улюблениця Гітлера.
Німецькі кінострічки створювали образ сильної держави та формували думку про “ворогів рейху” — здебільшого євреїв. Такі антисемітські фільми, як Der ewige Jude (“Вічний єврей”, 1940), Jud Süß (“Єврей Зюсс”, 1940) пропагували ненависть до неарійських рас та зображували їх підступними ворогами народу.
З початком Другої світової війни у СРСР дещо змінилася тематика фільмів. Якщо довоєнні фільми робили більший акцент на прославленні соціалізму та класовій боротьбі, то під час війни він перемістився на виховання радянського патріотизму та заклику до зброї.
Для цього радянські режисери часто зверталися до зображення ідеалізованого героїчного образу. Наприклад, у стрічці Івана Пир’єва “Секретар райкому” (1942), зображено ідеального члена партії — Степана Кочета. У фільмі він організовує партизанський рух у своєму районі та перехитрує німецького полковника.
Згадки про перемоги минулого також відігравали важливу роль у формуванні патріотичного наративу. У фільмі “Кутузов” (1944) розповідається про Михайла Кутузова — командувача російськими військами під час вторгнення Наполеона. Стрічка укріплювала думку, що якщо колись Російській імперії вдалося відбити наступ французьких військ Наполеона, то нині Радянський Союз може перемогти нацистів.