5 травня у столичному Виставковому центрі відбувся благодійний захід з нагоди 10-ї річниці утворення “Азову”. Серед заходів був забіг “Біжу за Азов”. Здолати кілометри за військовополоненого “азовця” Вадима Логоша, який боронив Маріуполь, вийшов за наказом у полон і якого окупанти засудили на 24 роки ув’язнення, прийшла його численна рідня — батьки, сестри, друзі родини. Для Свої Світлана Логоша розповіла історію сина та історію боротьби родини за його повернення полону.
У день річниці створення “Азову” частина рідних Вадима Логоша бігла дистанцію у Києві — мама Світлана, сестра Юлія, сестра Олександра і її хлопець Віктор, подруга родини Інна і її донька Анна. А частина рідні — сестра Світлани Олена, її чоловік Олександр і донька Софія — долучилися до забігу онлайн у В’єтнамі. Вони бігли 2 кілометри вулицями Ханою. Вболівали за бігунів батько “азовця” Володимир, бабусі Галина Сергіївна і Ніна Петрівна, дідусь Вадим Володимирович і французький бульдог Стів.
Світлана під час забігу у Києві
Сестра Світлани і її чоловік у В’єтнамі приєднались до забігу
Племінниця Світлани у В’єтнамі теж долучилась до акції “Біжу за Азов”
Два роки ходить на акції
Світлану Логошу можна побачити на недільних акціях “Не мовчи! Полон вбиває” на підтримку військовополонених Маріупольського гарнізону, всіх полонених і зниклих безвісти.
Світлана на акції в підтримку військовополонених
Вперше на мирний мітинг вона й інші рідні оборонців Маріуполя вийшла ще навесні 2022 року. Зібралися вони тоді, аби підтримати своїх чоловіків, синів, братів, дочок, матерів тощо, та вимагали деблокаду міста. А наприкінці грудня того ж року була акція “Полк “Азов”: Різдво в полоні”. Тоді на Софіївській площі поставили два столи. Один накритий скатертиною і заставлений традиційними стравами на Святвечір і за ним сидять святково одягнені люди. На другому столі — вінок з гілок та металеві миски, за ним сидять хлопці у військовій формі. Столи розділяє колючий дріт.
“1 жовтня 2023 року з нагоди Дня захисників і захисниць нас зібрала київська художниця Інна Дранківська. Вона присвятила свої картини боротьбі наших родин за свободу рідних. Інна тоді намалювала картини “Поверніть “Азов” додому», “В полоні моя душа”. І ми тоді зібралися біля будівлі Київської міської державної адміністрації, зробили фотосесію. Фактично це був фотопроєкт, нас тоді було близько десяти жінок. А з картонками ми вперше зібралися 11 жовтня, теж біля КМДА. Нас було вже вдвічі більше. Фотограф з Маріуполя Сергій Макаров зробив світлини, фактично то були наші перші фотографії з картонками”.
Полон — не опція збереження життя, теракт в Оленівці тому підтвердження
Тоді учасники акцій збиралися з єдиною метою — розповісти суспільству, що їхні рідні перебувають в полоні. Як каже Світлана, тоді виявилося, що у Києві мало хто знав про утримання в російському полоні військових Маріупольського гарнізону.
Родина на одній з акцій
“Пам’ятаю, як зупинялися автівки й люди питали, невже вони досі в полоні, мовляв, кому вони там потрібні. Складалося враження, що люди не слухали новин і не слідкували за подіями на фронті, а жили у відносно спокійній столиці. І тому ми з дівчатами вирішили, що потрібно спочатку до жителів столиці доносити інформацію про полон, і що саме ці бійці фактично захистили і столицю, і Захід України від вторгнення російської армії. Ще своїми акціями ми хотіли донести, що полон — не опція збереження життя, тому підтвердження теракт в Оленівці. І ми не мали гарантій того, що подібних терактів більше не буде. Тому стоячи з плакатами, як тоді, так і зараз, просимо і суспільство, і міжнародні організації, щоб на нас звернули увагу, щоб про наших рідних говорили в українському суспільстві, щоб про них знали у світі і допомогли нам їх повернути”.
На мотоциклі центром столиці
Світлана Логоша на останні акції приходить з картиною. Її намалювала та подарувала Олена Каліберда, дружина колишнього полоненого “азовця”. На чорному фоні намальовано червоне серце і напис “Я боротимусь за тебе, сину”. А 7 квітня цього року жінка частину акції, яка відбулася на Софійській площі, їздила на мотоциклі. За кермом — Олександр Деменко, нацгвардієць родом із Запоріжжя. Як і син Світлани, брав участь в боях за Маріуполь. Він знає сина Світлани — були разом у полоні у Горлівці.
Світлана з колишнім військовополоненим Олександром
“З Сашком познайомилася в лютому, коли він після звільнення потрапив до київського шпиталю. Розповів трішки про сина, він з ним був у Горлівці. І відтоді ми почали тісно спілкуватися, майже щодня зідзвонюємося. Сашко мені другій після своєї мами розповів, що купив мотоцикл і завжди обіцяв покатати. На всіх акціях він пропонував, але я відмовлялася. Тоді він брав інших дівчат чи побратимів і з ними катався. А в той день на Софійській площі і погода була гарна, і настрій більш-менш теж, Сашко наполягав, і я нарешті погодилася. І аніскільки не пожалкувала. Показала, що ми, мами, готові на все заради своїх дітей. Навіть на мотоциклі проїхатися і при цьому зняти ще відео. Яке, до речі, дуже добре рознесли у інстаграмі. А це наша мета — щоб якомога більше людей знали про оборонців Маріуполя, і що вони замість обіцяних 3-4 місяців вже майже два роки знаходяться в російському полоні”.
Поряд впала авіабомба, хлопець дивом залишився живий
Вадиму Логоша, сину Світлані, зараз 22. Два дні народження він “святкує” за ґратами. З жовтня 2022 по вересень 2023 взагалі нічого не знали — ні де він, ні що з ним. До середини грудня був у Горлівці, однак де його тримають нині невідомо. Хлопця засудили на 24 роки позбавлення волі.
До повномасштабного вторгнення Вадим служив в артилерійському дивізіоні окремого загону спецпризначення “Азов”. У перший день великої війни Світлана з донькою була вдома, а чоловік на роботі. Згадує, що син зателефонував близько шостої ранку, сказав, що з хлопцями з бази у Юр’ївці вирушають до Маріуполя. Того ж дня писав матері ще кілька разів, мовляв, без паніки, все буде добре, тримайтеся.
“До кінця лютого Вадим періодично виходив на зв’язок, буквально на хвилинку, запитував, як ми. Розповіла, що поруч з нами у Києві в житловий будинок прилетів снаряд, і 25 лютого ми поїхали зі столиці до друзів у Київську область, де було більш-менш спокійно. Новини сину писала щодня, він по можливості відповідав: “Все добре”, “Прибіг з завдання”, “Не хвилюйтеся за мене”. У березні майже не виходив на зв’язок — спочатку вісім днів ми нічого про Вадима не знали, потім аж сімнадцять. А коли нарешті зміг написати, то для нас була неймовірна радість. Живий — і це головне!”
Вадим в Маріуполі, 3 березня 2022 року
Однак Світлана майже протягом всього березня бачила жахливі сни. Вона постійно запитувала у сина, чи все добре, Вадим писав “так” або “+”. А старшій сестрі Олександрі надіслав фото, на якому у нього перебинтована голова. Вже згодом “азовець” зізнався матері, що 28 березня стало його другим днем народженням — поруч з Вадимом впала авіабомба і він дивом залишився живий.
У неволі Вадим переказував історію України
Крайнє повідомлення він сина Світлана отримала 17 травня. Вадим написав: “Тримаємося. Гадаю, що скоро побачимося. Якщо вийде, передам фото”. Світлана фотографії так і не отримала, каже, мабуть, через поганий зв’язок. За інформацією з військової частини, Вадим Логоша 19 травня 2022 року з “Азовсталі” вийшов у полон.
Вперше за тривалий час Світлана почула голос сина 25 травня 2022 — саме того дня до Оленівської колонії, де тримали Вадима й інших бійців Маріупольського гарнізону, приїхали представники Міжнародного Червоного Хреста.
“Мама, я живий і здоровий. Не переймайся. Думаю, що через пару місяців побачимось.”
І далі тиша. Бодай щось про сина Світлана змогла дізнатися лише наприкінці вересня 2022 року, коли відбувся перший великий обмін і на свободі опинилися офіцери й командири.
“Один зі звільнених хлопців мені розповів, що Вадік на той час вже схуд на 20 кілограмів. І це при тому, що він дуже складно набирав вагу, тільки завдяки спорту і накачуванню м’язів. Ще дізналася, що в полоні розповідав історію України — від самого початку до сьогодення. Вадюся любив історію ще зі школи і читав багато книжок поза шкільною програмою”.
Дев’ятьох “азовців”-артилеристів засудили на 24 роки позбавлення волі
Майже рік — з вересня 2022 до осені 2023, родина Логоша не знала де тримають Вадима. Доходили чутки, що він у Донецьку, але підтвердження не було. І лише у вересні на YouTube з’явилося п’ятихвилинне відео з допитом “азовця”.
“Хлопці, які повернулися з полону, впізнали, що відео записане в Горлівці. Це підтвердилося, коли 31 січня цього року звільнили нацгвардійця, виявилося, що він разом з сином перебував саме у Горлівській колонії №27. Сюди сина перевезли на початку літа 2023”.
20 грудня 2023 Вадиму Логоша і восьмом його побратимам-артилеристам з “Азову” так званий “Верховний суд Донецької народної республіки” оголосив вирок — 24 роки позбавлення волі. Їх звинуватили у ряді злочинів, у тому числі у жорстокому ставленні до жителів Маріуполя навесні 2022, замахи на вбивство тощо.
Новина з ворожого каналу про вирок
Як розповів Олександр Деменко, Вадима кілька разів возили на слідчі з Горлівської колонії, а потім засудили. Чи возили “азовця” на суд — рідні не знають.
Мріяв про “Азов” три роки, але не встиг пройти КМБ
Після школи киянин Вадим Логоша посилено займався тайським боксом, брав участь у заходах організації “Традиції та Порядок”. За словами Світлани, спорт сину був потрібен, щоб пройти всі випробування і потрапити в омріяний “Азов”. 5 грудня 2021 року рідня зібралась на столичному залізничному вокзалі, щоб посадити хлопця в потяг, який повезе його до Маріуполя.
“Для двох бабусь і дідуся це рішення Вадима було несподіваним. Ми — батьки та сестри — знали, що він готується до вступу в “Азов”. А іншим не казали, щоб зайвий раз не нервували”.
Вадим Логоша потрапив до підрозділу артилерії, який базувався в селищі Юр’ївка. Світлана каже, син хотів саме до цього підрозділу. У січні 2022 року він підписав контракт. Фактично на момент початку повномасштабної війни хлопець був рекрутом, бо “Курс молодого бійця” (КМБ) мав початися на початку березня 2022 року.
Перші дні в Азові на базі в Юр’ївці
“Вступ Вадіка до лав “Азова” став великою несподіванкою для багатьох його друзів, особливо в інституті. Хоча всі знали, що він займається і спортом, і боксом, і футболом, однак якось несерйозно сприймали. Але у Вадіка є така риса характеру — якщо він собі поставив якусь мету, він до неї йшов. Він міг дослухатися до наших порад, до наших пропозицій, але все одно, якщо він собі поставив мету — він втілював її у життя, поставив мету займатися спортом, щоб бути міцним, він займався. Поставив собі мету вступити до “Азову”, він до неї три роки йшов”.
Пряники для захисників
На кожну акцію Світлана Логоша приносить пряники, які випікає і розписує зі своєю подругою Іриною.
Пряники від Світлани та Ірини
“Спочатку ми їх продали на ярмарку, організованому разом з однокласниками молодшої доньки Юлії. Зібрали близько 15 тисяч гривень. Гроші передали Патронатній службі. Потім у грудні 2022 року ми відвідали хлопців, які вийшли з полону у вересні, пригощали їх пряниками. Потім коли були наступні обміни, теж з пряниками їздили до шпиталю, відвідували не тільки “азовців, а й хлопців з інших підрозділів. А коли у жовтні 2023 почалися щотижневі акції, мені хотілося нагати про Маріуполь і “Азов”, то всім журналістам, які висвітлювали наші заходи, дарувала пряники з написами «Азовсталь». Коли акції набули популярності й до нас приєдналися колишні полонені Маріупольського гарнізону і не тільки, то виникла ідея пригощати їх. Тому подруга розробила дизайн, я іноді їй в цьому допомагала. Замовили трафарети”.
“На серці було тепло, коли хлопці раділи цим пряникам, зробленим з любов’ю і повагою. Бо на тих пряниках були слова подяки за те, що вони нас захищали від ворогів.”
Традиція пригощати пряниками військових на акціях збережеться й надалі — Світлана пектиме, а Ірина вже розбробляє нові макети написів.
