Аліса Мороз у війську з 2018 року. Спочатку був “Азов”. Потім вона звільнилася і переїхала з донькою з Маріуполя на Львівщину, та за два місяці повернулася, бо її запросили у тероборону. З бійцями 109-ї окремої бригади тероборони Аліса зустріла повномасштабну війну, брала участь у вуличних боях. Аліса загинула в одному з бункерів “Азовсталі” 8 травня 2022 — росіяни скинули туди авіабомби. Сьогодні, 12 травня, Алісі мав би виповнитися 31 рік, та назавжди 27. Історію доньки для Свої розповіла її мати — Марина Литвинюк.
Сидіти вдома і варити борщі — це було не для неї
Мати каже, в дитинстві Аліса була світлою дитиною, допитливою і цілеспрямованою. Дуже любила вчитися.
“Була кращою ученицею року у десятому класі, і ми з батьком пишалися своєю дитиною. Йшла до цілі в будь-якому віці, допомагала виховувати менших сестру і брата. На неї можна було покластися, бо відповідальність була її сильною стороною. Зараз смішно про це згадувати, але Аліса з 18 років була у боях, не боючись війни, все життя вона боялась тільки курей. Тож на господарстві ми залишали сусідку, коли кудись їхали без дітей”.
З 2012 року в Маріуполі Аліса займалася підприємницькою діяльністю. А коли почалася війна, роботу поєднувала з волонтерством — допомагала батальйонам поліції “Полтава” та “Слобожанщина”. У 2015 році Аліса вийшла заміж за військового. У пари народилася донька Марія, але через два роки сім’я розпалася.
Аліса
У Маріуполі Аліса здобула вищу освіту за фахом “Менеджмент і адміністрування організацій і підприємств”, пізніше закінчила університет у Бердянську і отримала диплом юристки.
Аліса була душею компанії, з неймовірним почуттям гумору. Скрізь її чекали, на будь-яких заходах, вміла розрядити напругу вдалими жартами. Коли почався Майдан, батьки ледве втримали її вдома, бо дівчина рвалась на барикади до Києва. Але втримати Алісу біля себе їм так і не вдалося.
“Сидіти вдома і варити борщі — це було не для неї. Вона була щирою патріоткою і дуже хотіла служити в армії”.
Співала “азовцям” в казармі пісні і мріяла після служби відкрити кондитерську-пекарню
На початку 2018 року Аліса Мороз прийшла в “Азов” позаштатною працівницею. Через кілька місяців її прийняли на службу за контрактом на посаду радіотелефоністки радіогрупи взводу зв’язку, вона отримала звання “солдат”. Тоді ж у неї з’явилося псевдо — “Аліса”.
Аліса з 18 років брала участь у боях
Вона брала участь у бойових діях. Згодом стала спеціалісткою фінансової служби полку. За словами Марини, для полку шукала найкращих постачальників запчастин для техніки, а для родин полеглих побратимів — “вибивала” фінансову допомогу.
За сімейними обставинами на початку листопада 2021 року Аліса звільнилася з “Азову” і з донькою переїхала на Львівщину, у Стрий. Але пробула там лише два місяці, доки її, як досвідчену фахівчиню і учасницю бойових дій, не запросили в Маріупольську територіальну оборону, до 109-ї окремої бригади. Аліса, не вагаючись, повернулася разом із донькою до Маріуполя і вийшла на службу у військовій частині 7273, працювала провідною спеціалісткою фінансового обліку.
Аліса з донькою
“У неї була мрія — після служби відкрити родинну кондитерську-пекарню. Останні декілька років Аліса почала готувати складні десерти, випічку і смаколики, за її рецептами багато хто готував. Була така смішна історія. Один з побратимів на службі каже: “Дружина так смачно готувати почала, що скоро мені додаткові заняття з фізичної підготовки треба будуть!”. Аліса питає, а де рецепти бере, знаючи, що ця жінка на неї підписана в соцмережі. Сміялися усі на перерві, коли дізналися, що то дійсно рецепти Аліси”.
А ще Аліса співала побратимам-”азовцям” пісні, особливо подобалася про маму: “Посіяла людям літа свої, літечка житом. Прибрала планету, послала стежкам споришу. Навчила дітей, як на світі по совісті жити. Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу”. Завжди хлопці і дівчата увечері в казармі просили заспівати саме цю пісню.
Ніколи не скаржилася, навіть у бункері, де не було вже що їсти
У перші дні великої війни рота, в якій була Аліса, потрапила в оточення росіян. Її врятував побратим з “Азова” Дан Дзвоник, з яким Аліса раніше служила в Урзуфі. В середині квітня Дана з іншими нашими військовими російські солдати взяли у полон, це сталося біля центральної прохідної “Азовсталі”. А ближче до кінця місяця невідомі надіслали матері фото, на якому було бездиханне тіло Дана. “Азовця” жорстоко катували і вбили вже в окупованому Донецьку.
“Спочатку донька була на заводі імені Ілліча. А коли ворожі війська прорвалися, частина наших передислокувалася на “Азовсталь”. Там Аліса продовжила працювати, виконуючи завдання від командирів підрозділів. Там зв’язок вже був якісний, бо був “старлінк”, і щодня від доньки отримували невтішні новини про загиблих “азовців”.
Аліса в Маріуполі
Адже бійці полку за роки служби стали для неї родиною. Проте, яким би не було становище на службі, вона вміла тримати себе в руках, завжди з усмішкою на обличчі. Ніколи не скаржилася, навіть у бункері, де не було вже що їсти. Просила нас не хвилюватися. Моя дитина брала участь у вуличних боях, була двічі контужена. Зі слів побратимів, була влучним стрільцем і ніколи не залишала побратимів неприкритими з тилу”.
Третього травня загинула її найкраща подруга Анастасія “Інгрід” Куницька — в бункер потрапив хвостовик ракети. Тоді не стало ще психологині полку “Азов” Наталії Луговської на псевдо “Ромашка”.
До останнього моменту Аліса заспокоювала рідних і казала, що обов’язково залишиться живою. 8 травня на бункер “Магазин 20” росіяни скинули тритонну авіабомбу і зверху засипали фосфором. Серед десятків загиблих під завалами була і Аліса Мороз. А ще її подруга Алла Тараніна на псевдо “Руда”, яка в полку працювала діловодом. За три тижні до цього жінка втратила чоловіка — Віталій Таранін загинув 15 квітня на “Азовсталі”, він лежав із пораненням у госпіталі, на який росіяни скинули бомбу.
Три роки рана від втрати доньки не загоюється…
Своїм рідним Аліса завжди повторювала, що “Азов” — її родина. Мати пригадує її слова: “Коли пішла з “Азову”, не могла витримати і два місяці, бо не бачила себе в цивільному житті, не відчуваю себе корисною. Я військова, моє місце там!”.
Марина з Алісою
“У нас дні народження поряд: 12 травня у Аліси, а 14 — у мене. Ми мали з нею зв’язок, який не кожному дається в житті. Настільки любляча донька і незламний патріот України, і для мене залишається таємницею, як такі дві якості могли бути в одній тендітній і ніжній дівчинці зростом 156 см… Ніхто і близько не може зрівнятися з нею, і те, що її немає зі мною три роки, це начебто відтяли частину мене, і рана не загоюється весь час. Аліса залишається моїм світлом, у якому б світі не була її душа”.
